Мій знайомий вирішив купити дочці квартиру в Києві. Бо так, сказав, найкраще й найвигідніше вкладати капітал: «Гривня сьогодні то стрибає, то падає, а куплена первинна нерухомість у збудованому за сучасним проектом будинку стоятиме вічно й убереже заощадження від інфляції. Крім того, квартира може певною мірою гарантувати старість у достатку: за потреби її можна здати в оренду і отримувати щомісяця певний дохід».
Про ту розмову вже й забув, та нещодавно зустрів знайомого в місті. Тож для початку вирішив пожартувати: «Коли, — питаю, — квартиру мочитимемо?» Але він образився: «Не сип мені сіль на рану. Не скоро, видно, моя дочка зів’є власне гніздечко». І повідав сумну історію: квартиру для дитини він таки знайшов. Як і хотів, у Голосіївському районі за три хвилини пішки від метро. Але за голі бетонні стіни (без сантехніки, води, світла, газу, електрики) потрібно було заплатити аж 62 тисячі доларів!
«Половину з них, — сказав знайомий, — ще якось зібрав (мав власні певні заощадження, дорослі діти працюють, родичі допомогли). А ось по другу частину коштів на омріяне житло в будинку на 14 поверсі дочка змушена була іти в банк. Обрали, як нам здалося, надійний — державний, у якому вся наша родина отримує зарплати, пенсії. І тут почалося…»
Аби краще зрозуміти ситуацію й не плутатися в цифрах, я записав усе, що розповів співрозмовник. По-перше, квартиру в національній валюті банк оцінив у мільйон 736 тисяч гривень (на той час долар коштував близько 28 гривень). Як перший внесок родина збиралася заплатити в банк 896 тисяч гривень (32 тисячі доларів). Отже, позика мала становити для кредитора 840 тисяч гривень, плюс 17,9% річних. Це ще 151 200 гривень, або 991 200 гривень загалом.
«Дочка попросила кредит на 10 років, — підсумував приятель. — За нашими підрахунками виходило, що разом з відсотками платити щомісяця банку маємо 8260 гривень. На сімейній раді вирішили, що таку суму всі разом зможемо осилити. Але коли прийшли в банк, там нам показали зовсім інші цифри».
Я ознайомився з ними: фінансова установа розписала кредит не на 10, а на 20 років, бо зарплата дочки мого приятеля не давала змоги робити такі виплати. Але найцікавішим у цій ситуації було те, що з початковою сумою тіла кредиту 1370,99 гривні лише за відсотками позичальниця мала сплачувати всі 20 років щомісяця 13 114 (!!!) гривень! Тож виходило, що, беручи в банку 843 500 гривень, дочка мого знайомого повинна була повернути фінансовій установі 3 148 487 гривень, з яких 2 304 987 становили тільки відсотки!
«Це ж справжнісінький грабунок!» — не витримав я. «Атож! — підхопив приятель. — Мене ця арифметика теж обурила. Але працівник банку сказав, що в них такий порядок. І якщо хочете платити менші відсотки, швидше сплачуйте тіло кредиту».
Після тієї розмови я довго не міг заспокоїтися: не від хорошого життя українці йдуть до банків. Наша дійсність змушує багатьох з них жити, як кажуть, у борг: за даними прес-служби НБУ, торік громадяни України позичили в банківських установах понад 135 мільярдів гривень. Це близько 14 тисяч гривень на кожного жителя, зокрема дітей і пенсіонерів. Вартість позик для населення, стверджує Нацбанк, подорожчала майже на 4% (у середньому — до 33,1% річних).
Підвищують вартість квартир і забудовники: у грудні 2018 року квадратний метр на первинному ринку Києва коштував у середньому 1030 американських доларів. У Держстаті підрахували, що на купівлю однокімнатної квартири у столиці (38 тисяч доларів) середньостатистична українська родина може зібрати кошти аж за 19 років.
Отже, до банку йти все-таки доведеться. І в усьому світі громадяни користуються кредитами фінансових установ. Але не за такі відсотки, як у нас. У США, наприклад, позику на придбання житла видають на 30—40 років під 3—4% річних. Обов’язковий перший внесок тут становить приблизно 20%. Це майже 40 тисяч доларів, або середня зарплата американця за рік. Щомісяця, стверджують експерти, для покупця квартири платіж становитиме 800—1200 доларів. Тож за п’ять років середньостатистична американська сім’я повністю викуповує житло.
До того ж громадяни США купують готові для проживання квартири. Ми ж радіємо голим стінам, що, як заявив Голос UA президент Союзу фахівців з нерухомості Віктор Несін, є порушенням чинних в Україні санітарних норм. Тож українські новосели змушені наймати цілі бригади, щоб довести до ладу власне житло (провести ремонтні роботи, встановити сантехніку, батареї, бойлери тощо). Це додаткові витрати, які фахівці оцінюють приблизно в 300 доларів за квадратний метр. Тож за однокімнатну квартиру в межах 40 квадратних метрів доводиться викласти додатково ще 12 тисяч зелених.