Коли три українські математики з Чернівців приїхали майже 20 років тому до Стамбула по товар, продавець-турок запитав у них, яку вони мають освіту. Один із трійки так званих човників (приватних торгівців, які їздять за кордон і повертаються, щоб продати в Україні за вищою ціною куплений за низькою там товар) відповів, що всі вони дипломовані математики. Це був Олександр Побережний, нинішній власник ТМ  «Наталюкс» — українського виробника високоякісного одягу.

Турецький підприємець тоді дуже здивувався.

Дві кризи, один потоп

— Після тієї поїздки, — пан Побережний згадує кінець 1990-х років, — мені якось соромно стало за українців: невже ми, працьовита, розумна нація, не можемо самі себе обшивати? Так і народилась ідея створити власне підприємство, яке випускало б не гіршу (а в перспективі й кращу) продукцію, що могла б конкурувати не лише з турецькою, а й іншими світовими брендами. 2000 рік пішов на вирішення організаційних питань, а наступного у Чернівцях запрацювала невеличка швейна фабрика, яка представила на український ринок спідню білизну і верхній чоловічий, жіночий, дитячий трикотаж.

Починали математики-човники із трьох швачок, дві з яких Мирослава Кузів та Марія Кібіч і досі працюють на підприємстві. В орендованому цеху на 30 квадратних метрів вони творили справжні дива на вживаних швейних машинках, які могли ще шити, і цех купував їх на колишніх фабриках, що розпадалися.

До роботи ставилися з любов’ю, відповідальністю, старанністю та завзяттям. Бо кожен член невеличкого колективу мав велике бажання створити чернівецький одяг, який українці носили б із гордістю, терпіння продати його на внутрішньому, а в перспективі й зовнішньому ринках, і наполегливість подолати всі труднощі складного виробничого життя.

А їх не бракувало: підприємство пережило дві величезні кризи та потоп, коли на місцевому Калинівському ринку (тут реалізовували  першу продукцію — чоловічі майки та футболки) було затоплено 50% усіх товарів. Але вистояв колектив, бо висока якість виробів, доступні ціни й постійне вдосконалення асортименту дали змогу зберегти фабрику. Тож і під час економічних криз в Україні підприємство не лише не зупинило роботу, а й динамічно розвивалося та розширювало географію ринків збуту. І нині, через 18 років, Олександр Побережний переконаний, що підприємству вже вдалося досягти поставленої перед собою у 2001 році мети: заявити про себе на повен голос в Україні.

Справді, продукція ТМ «Наталюкс», яку нині виготовляють виключно з ретельно підібраних (переважно бавовняних) тканин, зайняла достойну нішу на вітчизняному ринку в середньоціновому сегменті. Її охоче купують українці, які ще не можуть собі дозволити брендового товару, але вже не хочуть носити секондхендівські вироби.

— В оточенні вітчизняних виробників середнього, так би мовити, класу ми почуваємося вже доволі комфортно, — приєднується до розмови виконавчий директор ТОВ «Наталюкс» Сергій Побережний (син пана Олександра). — Шиємо вироби на висококласних японських швейних машинках Brother та Pegasus. Технологічний процес триває з дотриманням усіх санітарних норм і правил, що підтверджено висновками державної санітарно-гігієнічної експертизи.

Здоровий одяг для всієї родини

До речі, в Україні залишилося небагато підприємств, які випускають одяг для всієї родини: мами, тата, їхні сини й дочки в «Наталюкс» знайдуть для себе все і за досить помірними цінами. Постійний моніторинг ринкових тенденцій дає змогу компанії вчасно реагувати на потреби ринку, тенденційні зміни у смаках споживачів.

Окрім того, компанія швидко підлаштовується під пори року: влітку в її магазинах у широкому асортименті можна вибрати маєчки та трусики для дітей і дорослих, а взимку — утеплену піжаму з довгим рукавом. При цьому трикотажні піжами з натуральних волокон сприяють міцному, здоровому та спокійному сну дитини.

Трикотаж у виробах ТМ «Наталюкс» має добрий вигляд. Він зберігає первинну форму після тривалого щоденного носіння та численних циклів прання. Не випадково компанія володіє головним торгово-промисловим призом України «Золотий символ якості національних товарів та послуг». ТМ «Наталюкс» — переможець рейтингу Міжнародної академії рейтингових технологій та соціології «Золота Фортуна».

Давальницький глухий кут

Здавалося б, маючи вже певні досягнення, Олександр Побережний із сином Сергієм міг би спокійнісінько сидіти собі, як кажуть, на процесі й рахувати прибуток, продаючи  футболки, піжами, гольфи та інший одяг. Але для кожного члена родини математика-програміста швейне виробництво — не лише засіб збагачення. Ні,  від хорошого автомобіля, добротного будинку, відпочинку в горах улітку чи взимку Побережні не відмовляються. Але жадоби накопичування у сім’ї немає. Олександр Іванович мислить по-державницькому: він хоче, щоб підприємства легкої промисловості в Україні відродилися і його співвітчизники купували на ринках, у магазинах вітчизняну продукцію.

— Мені боляче дивитися на швейні фабрики, які працюють нині за так званою давальницькою схемою, — тут мій співрозмовник стає суворішим. — Це, на мою думку, шлях до занепаду. Давальницька схема робить працівників швейних підприємств  виконавцями, заручниками, які за копійки ладні  строчити без упину одяг для закордонного споживача за готовими лекалами. Робота ніби є, але всю інтелектуальну роботу, яка дає додану вартість, було виконано в Німеччині чи Італії. Давальницькій фабриці не потрібні власні конструктори, дизайнери — лише роботи-виконавці.

Ми із самого початку дотримувались іншого принципу: розробляємо власні моделі, дизайн. Звісно ж, для цього потрібно інтенсивно працювати і розумно планувати свою роботу. І ми стараємося. ТОВ «Наталюкс» ніколи не брало кредити. Це своєрідна візитівка компанії та її керівництво до дії. Свою діяльність фірма будувала за принципом реінвестування — зароблені гроші одразу ж пускали в діло. Олександр Побережний розповів, наприклад, що впродовж перших 10 років фабрика накопичувала капітал, а потім купувала за нього техніку. Тож з орендованого приміщення товариство перейшло у власне, де вже можна було поліпшувати умови праці робітникам.

Митний тариф

Успішними для компанії були 2010—2014 роки, коли за рахунок пільг на сплату податку на прибуток для підприємств легкої промисловості вдалося інвестувати отримані кошти в закупівлю найсучаснішої імпортної техніки. Але 2014 року ці пільги було знято, і розвиток виробництва призупинився. Тож вітчизняний ринок став наповнюватися товарами не власного виробника, а секонд-хендом та непрозорим імпортом. Тому власники підприємства — великі прихильники закону про виведений капітал (на першому етапі хоч би для малого та середнього бізнесу), оскільки це спрощує адміністрування сплати податків, активізує внутрішнього інвестора і дає поштовх для розширення бізнесових проектів в Україні. Робота в умовах чинності закону про виведений капітал додала впевненості, що це єдиний шлях для відродження  малого та середнього бізнесу.

— Попри це ми, — доповнює розповідь батька Сергій Побережний, — залишилися вірними собі і шиємо свої вироби з добротної, якісної сировини, яку й досі завозимо з Туреччини. Але засмучує, що в Єдиному митному реєстрі наявні дивні речі. Є дві групи фактично схожих товарів — тканини. Перша група — 52 «Бавовна», куди входять тканини  із бавовняної нитки, де митний тариф становить від 0% до 2%. І друга група — 60 «Трикотажні полотна», до якої належать трикотажні полотна, плетені  з бавовняної нитки, де митний тариф — від 8% до 10 %. Ви запитаєте: яка ж різниця? Різниця в технології створення тканини, а чому різні тарифи — то це запитання і ми ставимо.

Я б зрозумів, якби встановлений митний тариф (10%) захищав національного виробника. Але в Україні бавовну ніхто не вирощує, тканини не виробляє. Оскільки витрати на логістику становлять істотну частку в собівартості продукції, то вироблена в Україні тканина завжди програватиме  конкуренцію виробленій в безпосередній близькості від сировинної бази. Тому митом держава вбиває ті підприємства, які завозять трикотажні полотна, щоб виробити з них власну продукцію, яку за певних умов могли б експортувати. Сировину, на моє глибоке переконання, не можна обкладати митом, якщо держава хоче розвивати власну легку промисловість.

Ми ж нині працюємо над створенням власних представництв в Україні: охопили вже Київ та Київську область, Херсонську, Західну Україну, Хмельницький, Вінницю.

Ось так і працює в Чернівцях ТМ «Наталюкс». Місцеві та жителі сусідніх областей уподобали вже торгові точки компанії. Турецькі виробники відчули серйозну конкуренцію з нашого боку за товарною групою чоловічої, дитячої та жіночої білизни в середньому ціновому сегменті. Бо їм стало не вигідно завозити на Буковину цей товар. ТМ «Наталюкс» цим не скористалася, як дехто, і не підвищила ціну на товар. Бо репутація торгової марки компанії набагато дорожча, ніж ситуативний прибуток. І українці поважають і люблять чернівецьких виробників, бо вони відчувають, що всі вироби виготовлено з любов’ю.