Реформи в нас нині на кожному кроці. І чекають прості люди від них позитивних змін. Але сьогодні, на жаль, згадаю відомий вислів: обіцяного три роки чекають…
До речі, є кілька версій походження цього прислів’я. Серед них така: у ХV столітті селяни, що працювали на землевласників, отримували певні вигоди, а ті встановлювали термін, який необхідно було за це відпрацювати, — три роки. Найчастіше таких обіцянок не виконували, і селяни в надії на краще життя шукали нових господарів.
Тепер у ролі селянина, якому доводиться шукати чесного господаря, — держава. Ось приклад. Про стан українських доріг, про те, яких зусиль — організаційних та фінансових — уряд докладає, аби навести на них лад, стільки вже сказано, що додати щось нове, можливо, й не вийде, але, як завжди, знайдуться нюанси. Адже фінансовий ресурс — це добре, посилення габаритно-вагового контролю — також, а ось із проведенням вагового контролю не все гаразд.
Так кажуть водії великотоннажних фур. Це бачимо й ми — водії чи пасажири легковиків або маршруток, адже щодня, особливо за межами міст, де дозволено рух фур, випробовуємо свій вестибулярний апарат на хвилях поламаного асфальту.
Були надії на те, що наші дороги нарешті не руйнуватимуть перевантажені вантажівки, адже з оптимізмом постійно говорять, що закуповують нові пересувні вагові комплекси. Та, за словами водіїв, бажане від дій транспортників України — збереження доріг, зовсім не збігається з реаліями. Оскільки знову на заваді став особистий інтерес, який переважив державний. Як констатують водії, на ваги здебільшого заганяють транспорт, у якого з нормами навантаження все гаразд і рухається він далі без проблем. Як і порушники, заплативши 200—300 гривень, теж не мають проблем. І байдуже їм чи їхнім працедавцям до доріг. Але це вже інше питання, хоч і не менш важливе у цьому контексті.
А тим часом Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) відзвітувала, що торік провела 405 тисяч зважувань, а виявлених порушень — лише 2,5%. Штрафів наклали на 9,3 мільйона гривень. Статистика така: з початку 2018-го проведено понад 41 тисячу зважувань, порушень — 2,6%, штрафи — 2,7 мільйона гривень. Є на сайті служби й таблиця надзвичайних випадків порушень законодавства про автомобільний транспорт у 2018-му. У прикладах фігурують габаритно-вагові параметри в межах 42—80(!) тонн.
Тобто ніби й ловлять злісних порушників. Та якщо брати до уваги кинуті водіями звинувачення в бік продажних контролерів, через яких левова частка перевантажених фур уникає зважування, то результати габаритно-вагового контролю територіальними органами Укртрансбезпеки не показові з точки зору ефективності роботи інспекторів. Натомість вони дуже показові з погляду потурання порушникам. Звісно, не можна всіх стригти під одну гребінку, але навіть ложка дьогтю може безповоротно зіпсувати бочку меду.
Що ж робити державі? Шукати нових контролерів? Чи ставити контролерів над контролерами? Біда в тому, що й тотальний контроль нам не допоможе. Адже якщо з усіх газет, радіо-, телеканалів українці постійно чують про непоодинокі випадки привласнення близькими до влади державних коштів, відкати, то що стримуватиме контролера чи контролера над контролером від отримання хабара, а бізнесмена — від перевантаження фури і сплати мізерної порівняно з вигодою від перевезення такси інспектора?
Чимало експертів постійно констатують, що в Україні одні з найкращих законів. Щоправда, їх часто не виконують, а якщо й карають, то тих, хто поцупить сумку в когось, телефон, відро добрива на складі. І аж ніяк не того самого контролера, якого відмажуть свої ж, і не того чиновника, що цупить мільйони. І доки це не зміниться, фури й далі ламатимуть асфальт, а ті, хто запускає руку в державну кишеню, купатимуться як сир у маслі.
Нині часто спостерігаємо, як влада на місцях, прикриваючись ширшими повноваженнями, що їх дала децентралізація (вона дала й додатковий ресурс), відмиває кошти, наприклад викорчовуючи старі бордюри, які на вигляд ще досить пристойні, і встановлюючи нові — дарма що дорога з латкою на латці. А спрямуйте ці кошти, наприклад, на закупівлю в місцевого фермера молока для школярів. Такі проекти з умовною назвою «склянка молока щодня» вже працюють у деяких населених пунктах України. Там, де зважають на те, що сучасні діти страждають від нестачі кальцію. Для відповідальної влади молоде покоління важливіше за окозамилювання в організації благоустрою.
Та не забуваймо: у тому, що нам бракує відповідальної влади, яка зважає на нас, винні й ми самі. Маємо серйозніше ставитися до того, напроти кого ставимо галочку у виборчому бюлетені. Інакше реальне дуже відрізнятиметься від очікуваного і, звісно, ж не в кращий бік.