На корпункті «УК» в Рівному пролунав дзвінок:

— Це постійний читач вашої газети, учасник Великої Вітчизняної війни Дмитро Сопронюк із Демидівки. Як дитині війни мені належить надбавка до пенсії: є навіть відповідне рішення суду на мою користь. Але у місцевому відділенні Пенсійного фонду його не виконують. Навіть попри те, що ще 11 березня я особисто завіз це рішення до виконавчої служби області. Натомість єдиний телефон виконавчої служби, за яким можна отримати інформацію, постійно зайнятий — навіть о 7-й ранку і після 18-ї вечора…

Розпочинаю власне міні-розслідування. Згаданий телефон – 225803 — справді постійно зайнятий: принаймні жодна моя спроба додзвонитися не мала успіху (а може, там у такий спосіб просто полегшують собі життя? — закралася думка). Натомість у виконавчій службі області пояснюють, що виконавче провадження за зверненням Дмитра Сопронюка відкрито ще 22 березня, постанова про це є в районному відділенні Пенсійного фонду (дивно, чому це таємниця за сімома замками для ветерана?). Відтак чоловік уже в липні отримає належну йому надбавку, причому з того моменту, як набуло чинності рішення суду.

А інші діти війни, які не позивалися до суду, виходить, не отримають?

Ні, не отримають, пояснює начальник обласного управління Пенсійного фонду України. Виявляється, лише на Рівненщині статус дітей війни мають понад 100 тисяч осіб — у державі ця цифра в десятки разів більша. А ось ситуація скрізь однакова: одні — білі, інші — чорні… Причина — законодавчі казуси, якщо не сказати більше: Закон «Про соціальний захист дітей війни» доплати до пенсій людям гарантує, інший — «Про Державний бюджет України на 2011 рік» — коштів на це не передбачає. А Пенсійний фонд їх, звісно, не має — адже це державна соціальна гарантія, яка й забезпечується, відповідно, бюджетним коштом.  От і виявляються його працівники на місцях лише заручниками ситуації, не ними створеної. Це ж рідна держава до ветеранів з одного боку начебто з пирогом, з іншого — з батогом. Причому ось уже понад п’ять років, бо Закон «Про соціальний захист дітей війни» набув чинності з… 1 січня 2006 року!

У державній скарбниці знаходяться кошти і спрямовуються до Пенсійного фонду лише тоді, коли люди виграють суди (звідси, вочевидь, і така тяганина, як у Дмитра Сопронюка). Тільки кому потрібне це очевидне приниження наших батьків та матерів, та ще й з участю Конституційного Суду? Адже він уже не раз «вступав у гру» з цього приводу. І кому, врешті, це вигідно?

Нехай би вже краще всі як один діти війни в Україні були або «чорними», або «білими». А держава визначилася, з батогом вона до них чи все ж таки з пирогом.