Зовсім не випадково презентація роману Олександра Скрипника «Розстріляний на Донбасі «за ізмєну Росії» про українського дипломата і розвідника Федора Боржинського, який вийшов у видавництві «Ярославів вал», відбулася в день проголошення ІІІ Універсалу УНР. Адже саме «лицарі мовчазного подвигу» — розвідники періоду Української революції 1917—1921 років наближали своїми діями свято майбутньої державності.
«На жаль, багато хто не зробив висновків із подій столітньої давності. Можливо, саме тому триває війна на сході, адже форми гібридної війни нині й 100 років тому дуже схожі. Революція гідності стала каталізатором переосмислення нашої історії, нагадала про те, що мусимо цінувати українських героїв — і сучасних, і тих, хто наближав українську незалежність. Нам треба відкривати їхні обличчя — їх треба переселити з архівних фондів у підручники історії, і ця книжка про Федора Боржинського — перший крок. Шкода тільки, що вона вийшла нині, а не 20 років тому. Ця книжка варта того, щоб її читали», — зауважив директор видавництва «Ярославів Вал» Михайло Слабошпицький.
.jpg)
Автор роману Олександр Скрипник зазначив, що доля Ф. Боржинського зачепила його ще кілька років тому, коли він досліджував архіви з історії українських спецслужб і дипломатії: «Найбільше мене вразила в цій постаті спромога пронести українську національну ідею і самоідентифікацію крізь роки життя в Росії».
О. Скрипник коротко нагадав життєпис Федора Макушека (Боржинського). Філолог-сходознавець з Уманщини з вільним володінням англійської, китайської і монгольської мов з 1910-го по 1914 рік — офіцер розвідки штабу Іркутської військової округи. Під виглядом купця бував у монгольському Халарі, на річці Керулен й озері Далай-Нор. Отримував доручення доставити на секретні перемовини до Петербурга монгольську делегацію, за успішне виконання якого йому надали титул барона.
Навесні 1918 він повернувся в Україну, а в червні став консулом України в П’ятигорську — північнокавказькій столиці антибільшовицького руху і швидко знайшов спільну мову з терськими козаками.
На пропозицію уряду УНР Боржинський очолив українську дипломатичну місію на Кубані. Певна річ, діяльність барона-розвідника стала кісткою в горлі Добровольчої армії, яка планувала йти збройно на Москву, і водночас боролася проти Києва. Білогвардійці шантажем намагалися схилити Боржинського до переходу на свій бік. Одначе побачивши його незламність, заарештували і впродовж доби виголосили вирок: «Расстрєлять за ізмєну Росії». На це Ф. Боржинський заявив, що після розпаду імперії він свідомо вирішив служити Українській державі, тому жодної зради за собою не визнає. Вирок виконано 13 лютого 1919 року в Юзівці. Там і поховали українського героя, душа, якого лишилася невідспіваною.
Друга сюжетна лінія роману переносить читача в 2014 рік і початок російсько-української війни на Донбасі, де головний герой Вадим воює у складі добровольчого батальйону ОУН у Пісках. Його дівчина Софія, переймаючись долею коханого, йде до ворожки. Вона запевняє дівчину, що Вадима береже якась «неприкаяна душа барона». Тільки от чи вбереже?
У презентації взяли участь дослідник історії українських спецслужб Володимир Сідак, директор Музею історії української революції 1917—1921 років Олександр Кучерук, доктор історичних наук Ірина Матяш, художник Микола Кочубей, що відтворив портрет Ф. Боржинського і один з героїв презентованого роману голова Луганського обласного об’єднання ВУТ «Просвіта» Володимир Семистяга, якого у червні 2014 року заарештували бойовики так званої ЛНР і навіть виводили на псевдорозстріл «за ізмєну Новоросії», але йому дивом вдалося порятуватися.
Символічна паралель, яка проходить у романі «Розстріляний на Донбасі…» і яку важко не помітити, полягає в тому, що в грудні 1918 року в Катеринодарі денікінці розстріляли чотирьох активістів «Просвіти». Як збиткувалися із просвітян у часи Революції гідності й продовжують у часи нинішньої війни, розповів В. Семистяга: «Мене запитували, як я, син фронтовика, став таким затятим націоналістом. Відповідь дуже проста: ще в 1917-му той Донбас, який хибно вважають «червоним поясом», визнав ІІІ Універсал УНР, ІV, щоправда, не встигли, бо тоді Росія окупувала цей край».
Усі промовці презентації зійшлися на думці, що актуальний роман Олександра Скрипника яскраво засвідчує неймовірну подібність методів російської гібридної війни проти України 1917-го і 2017 років. І в цих умовах зростає роль таємної дипломатії, адже українцям ще довго доведеться протистояти таким російським монстрам, як ФСБ, ГРУ і зовнішня розвідка.
Павло ЩИРИЦЯ
для «Урядового кур’єра»