Без нього на цьому світі залишилися враз ще дужче постарілі батьки, брат, друзі, колеги. Залишилась Україна, яку він дуже любив не тільки на словах, а й усіляко допомагав їй вистояти у роки гібридної війни. Та боляче й прикро, що людину, яка вже кілька діб лежала в реанімації у стані коми, підло й цинічно вдарили ще раз. І сталося це у державній установі, яка насамперед мала б його захищати.

Міськрайонний суд Бахмута, незважаючи на умисний напад і звіряче побиття людини, стан якої межує із життям і смертю, одного з юних затриманих нападників люб’язно відпустив під домашній арешт, а дії його спільника спершу залишив без уваги. Погодьтеся, слабка втіха те, що жорстоко побитий потерпілий перебував у лікарні непритомний і нічого не знав про таку реакцію «гуманних» суддів. Так і не дізнався.

Безкарність провокує злочини

Досі існує кілька версій причин трагедії, що сталася в передостанній вечір листопада в Бахмуті. Та варто додати ще одну: безкарність зловмисників. І ніхто мене, очевидця подій, які бурхливо відбувалися навесні 2014 року на Донеччині, не переконає у зворотньому, бо саме брак адекватної реакції місцевої влади та правоохоронців на дії носіїв «рускай вєсни» також посприяв початку всього того жахіття, якому й досі немає кінця. І тепер навіть видається символічним, що серед потерпілих за Україну знов уродженці з Бахмута. Адже родом із саме цих країв найперший загиблий житель Донеччини Дмитро Чернявський, якого проросійські виродки зарізали на про­українському мітингу 13 березня 2014 року.

Відтоді, попри обіцянки правоохоронців, так ніхто й не відповів за вбивство і побиття та важкі травми багатьох учасників мітингу. А тому вже на шостому році гібридної війни у Бахмуті юнаки 16 і 17 років голіруч убивають українського активіста Артема Мірошниченка. І роблять це так упевнено й зухвало, немов відчувають за собою тих, хто їх обов’язково захистить і відмаже від тяжкого злочину. І захисники справді не забарилися.

Як спершу відреагував на трагедію міськрайонний суд Бахмута і суддя Олександр Любчик? Просто відпустив під домашній арешт 16-річного юнака, який напав на Артема Мірошниченка. Така «гуманність» вражає. Адже 36-річний Артем внаслідок жорстокого побиття зазнав важкої черепно-мозкової травми та кількох переломів черепа, а після складної операції тривалий час перебував у комі.

«За вказаним фактом відкрито кримінальне провадження за попередньою кваліфікацією за ч. 1. ст. 121 (умисне тяжке тілесне ушкодження) КК України. Внаслідок оперативно-розшукових і слідчих заходів уже наступного дня фігуранта, місцевого жителя 2003 р. н. було затримано. Також встановлено особу його приятеля, який у момент скоєння злочину перебував поруч, статус останнього в цій справі буде з’ясовано після проведення необхідних слідчих дій», — повідомили офіційну версію нападу в ГУ НП України в Донецькій області.

Щоправда, Артемівська міська прокуратура оперативно підготувала апеляцію на це судове рішення і почала наполягати на взятті під варту неповнолітнього зловмисника.

За однією з версій досудового розслідування, події того вечора мають вигляд банального хуліганства. На цьому наполягав і головний герой вуличної драми 16-річний студент педагогічного коледжу Микола Барабаш. За його словами, він напідпитку вирішив зайвий раз перевірити свої боксерські та інші бійцівські навички на поодинокому перехожому. І накинувся на того, б’ючи руками й ногами.

Звіряче побиття тривало навіть після того як потерпілий лежав нерухомо на землі. Потім разом із спільником його кинули головою об плиту. Згодом на суді мати спільника зізналася: юнаки прийшли додому із закривавленими руками, а змиваючи сліди злочину, радилися: може, повернутися й добити чоловіка, який там, на узбіччі, ще подає ознаки життя?

А суд переймався іншими клопотами. Приміром, саме засідання вирішили провести у закритому режимі. Це сталося після того, коли колеги волонтера, які прийшли до суду, повідомили про деякі обставини вечірньої трагедії.

Місцева активістка Галина Олійникова свідчить, що звіряче побиття Артема сталося ще й через те, що він розмовляв з юнаками, які шукали пригод, українською мовою. «Є свідок, який чув, як почався конфлікт. Він каже: нападники звернулися до Артема, він відповів їм українською, і вони причепилися. Стали бити, кинули головою об бетонну плиту», — розповідає вона.

«Тонка вразлива натура»

Звичайно, немає гарантій, що поодинокого перехожого не збили б із ніг, якби він відповів російською. Та факт залишається фактом: вигук-звинувачення «А на нармальном язикє ти нє можеш?» почув від нападників один із перехожих. Та й своє неоднозначне ставлення до української мови підтвердив у суді сам підозрюваний. Адже юнак, хоч і навчався в українській школі, заявив, що не розуміє її й навіть пробував просити для себе перекладача.

Не може не дивувати й рішення судді провести засідання, на яке прийшли місцеві українські активісти, у закритому режимі. Чому?

«Суддя закрив засідання за клопотанням адвоката. Мовляв, клієнт — тонка вразлива натура, і тому велика кількість присутніх активістів може негативно вплинути на його психологічний стан. Уявляєте? Коли цей неповнолітній по-звірячому бив людину, вразлива натура і психологічний стан йому не заважали! А тепер із зали суду вивели всіх, навіть брата і батька Артема Мірошниченка!» — обурюється Галина Олійникова.

Стан потерпілого тривалий час залишався стабільно важким, і медики недарма утримувалися від прогнозів. 5 грудня Артем помер від травм, не сумісних із життям. А родичі та місцеві активісти, які збирали кошти на його лікування, відтепер стали шукати гроші ще й на високопрофесійного адвоката, який допоміг би покарати всіх причетних до злочину.

Під час об’єктивного розслідування цієї резонансної справи правоохоронцям варто звернути підвищену увагу на позицію суддів. Адже, виявляється, для них очевидного побиття людини майже до смерті було ще недостатньо для арешту підозрюваного. Також дивує, м’яко кажучи, й те, що правоохоронці певний час ніяк не відреагували на участь у сумних подіях того вечора 17-річного спільника головного підозрюваного Олександра Баришка, який зареєстрований по той бік лінії розмежування. Надто що цей юнак уже має судимість за пограбування, а тепер брав участь у побитті. І тільки вже після смерті Артема суд нарешті обрав запобіжний захід у вигляді арешту і тримання під вартою Олександра протягом 60 днів.

У цій трагічній історії неприємно вражає не тільки позиція окремих представників Феміди, а й жорстокість, із якою юні зловмисники розправлялися із жертвою. Можна, звісно, списати все на воєнне лихоліття, яке випало на їхнє дитинство і юність, бо коли почалася гібридна війна хлопцям було по 11 і 12 років. Та виявляється весь цей час, доки Артем Мірошниченко активно займався волонтерством — плів маскувальні сітки для захисників України, надавав допомогу шпиталям, брав активну участь у всіх про­українських акціях, його майбутні нападники також часу не гаяли. Схоже, вони акумулювали у своїй ще не зрілій свідомості злість, ненависть і лють до всього українського, що всі ці роки відкрито пропагують російські ЗМІ на українській території Донбасу. Можливо, підлітки потрапили під вплив дорослого оточення, яке дуже часто, ніде правди діти, у всіх бідах, від яких потерпає Донбас, звинувачують усе українське.

Інкриміновану юним підозрюваним статтю вже перекваліфікували в «умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть», яке передбачає відповідальність від 7 до 10 років позбавлення волі.