У грудні 2022 року в полтавському видавництві «Дивосвіт» вийшла друком книжка «А.Є. Зайкевич і Полтавщина: факти, документи, бібліографія» з нагоди 180-річчя із дня народження одного з перших організаторів сільськогосподарської дослідної справи в Україні, уродженця Лубенщини Анастасія Зайкевича (1842—1931). Книжка миттю розлетілася по бібліотеках і музеях України.
Як розповіли «Урядовому кур’єру» її автори завідувач кафедри землеробства і агрохімії імені В.І. Сазанова Полтавського державного аграрного університету доктор сільськогосподарських наук Сергій Поспєлов та доцент кафедри захисту рослин цього вишу Віктор Самородов, архівних матеріалів про життя і діяльність Анастасія Зайкевича небагато. Не відома навіть дата його народження.
«Коли я 1969 року вступив у Полтавський сільгоспінститут, дізнався, що наш земляк був видатним селекціонером, удостоєним високого звання «Герой праці». Ми взялися написати цю книжку, щоб українці знали своїх достойників», — розповідає Віктор Самородов.
За словами Сергія Поспєлова, Анастасій Зайкевич був дослідником різноплановим, чимало зробив для розвитку не тільки агрономії, а й вівчарства та бджолярства. Першим звернув увагу, що бджоли підвищують урожайність, і рекомендував бджолярам об’єднуватися, перевозити пасіки з поля на поле і так створювати умови для запилення ентомофільних культур. На Лубенщині у 1900-х роках пасічницькі артілі працювали дуже ефективно.
Анастасій Зайкевич 40 років очолював кафедру агрономії Харківського університету. Організував 33 дослідні поля. У межах його дослідницької програми заснували Полтавську сільськогосподарську дослідну станцію, її перший директор був учнем Зайкевича. Створив методику вивчення рослин. Виписав з Америки насіння люцерни й на його основі вивів новий сорт. У подальшому його доопрацювали співробітники Полтавської дослідної сільськогосподарської станції, сорт отримав назву «Грімма-Зайкевича полтавський» і 1931 року був районований.
Полтавська дослідна сільськогосподарська станція підтримує насінництво цього сорту як найпродуктивнішого. Як генетичний матеріал він увійшов до селекційних програм виведення нових сортів люцерни не лише в Україні, а й у багатьох інших.
Анастасій Зайкевич — знакова фігура для Лубенщини. Тут він заснував кілька дослідних полів, за його участі 1916 року створено дослідну станцію лікарських рослин.
«Під час Першої світової війни лікарські рослини стали основою для ліків. На дослідній станції Зайкевич з першим її директором Петром Гавсевичем створив наукову програму. Багато зробив для підвищення ролі м’яти. Її вирощували на тисячах гектарів на Лубенщині, в Хорольському, Оржицькому, Прилуцькому повітах.
Там були заводи, на яких виробляли високоякісну м’ятну олію, яка за властивостями переважала англійську. Анастасій Зайкевич довів це світові, провівши в Лубнах багато досліджень. Лубенську м’ятну олію демонстрували на міжнародних виставках і продавали на біржах за кордоном. Ціни на неї були високими», — розповідає Сергій Поспєлов.
«На дослідному полі у Снітині Анастасій Зайкевич із сином Романом вів роботи з поліпшення кормових буряків сортів «мамут» та «ідеал Кірше», цикорію кореневого сорту «магдебурзький». У селі Солониця на околиці Лубен вони займалися виведенням бурякового насіння, селекцією моркви, картоплі, тютюну. Розробляли технології вирощування конюшини та буркуну», — розповідає Віктор Самородов.
«На кафедрі землеробства та агрохімії з 1955-го протягом 40 років працювала група науковців, які займалися питанням локального внесення добрив. А першим у світі над цією темою працював саме Анастасій Зайкевич. Дослідним шляхом він встановив, що якщо вносити добрива в рядок разом з насінням збільшується врожайність, — продовжує Сергій Поспєлов. — На той час ідею не вдалося реалізувати з технічних причин. Під керівництвом доцента нашого вишу Лазаря Рубановського науковці модернізували сівалку, щоб добрива вносити локально. Ефект від такого способу підживлення рослин перевершив сподівання».
Анастасій Зайкевич ґрунтовно вивчав історію, етнографію, був народознавцем. Записував народні пісні Лубенщини для основоположника української класичної музики Миколи Лисенка, фольклориста Климента Квітки, казки та пісні — для Василя Милорадовича.
Чудово розумівся на керамології. Протягом 1877—1880-х років проводив на прохання Полтавського губернського земства експедиційні дослідження кустарної промисловості, зокрема гончарного промислу в Миргородському, Лохвицькому, Зінківському та Полтавському повітах. Був співзасновником Миргородського керамічного технікуму.
До золотого фонду українського народного мистецтва увійшла його праця з питань керамології — альбом «Мотиви малоросійського орнаменту гончарного виробництва». За цю подвижницьку працю 2018 року в селищі Опішному на честь Анастасія Зайкевича відкрили меморіальну дошку на стіні гончарної слави.
Автори книжки «А.Є. Зайкевич і Полтавщина: факти, документи, бібліографія» систематизували інформацію про Анастасія Зайкевича, яка стосується його малої батьківщини. У ній вміщено список праць науковця, перелік літератури про його зв’язки з Полтавщиною.
Ми в Google+