ДУМКА ЕКСПЕРТА
Президент Асоціації
«Земельна спілка України»
Андрій
КОШИЛЬ:
— Остання версія документа, яку я бачив десь тиждень тому, має задовольнити багатьох суб’єктів земельних відносин. Поясню, чому. Справа в тім, що фермери, сільгоспвиробники, великі агрохолдинги, інші власники землі по-різному бачать реформу, у них різні цілі. Уряд обрав шлях, спрямований швидше не на розвиток ринку купівлі-продажу (торгівлі) землею, а на врегулювання проблемних питань, які склались у господарюванні.
Заборона продажу землі юрособам та іноземцям доволі продуманий крок, аби не викликати ажіотажу на ринку. Адже якщо дати право купувати землі юридичним особам, — це все одно, що відкрити ринок для іноземців. Ви знаєте, що через одного-двох посередників у ланцюжку будь-яка компанія може отримати іноземний капітал. І відповідно, якщо іноземний капітал на початковому етапі прийде на ринок сільгоспземель, то доступ до неї громадян України буде дуже обмеженим через брак фінансових ресурсів. Тому це зважене рішення. Ми не можемо зараз нашими фінансовими ресурсами боротися з глобальними фінансовими потоками.
За моїми оцінками, із введенням ринку землі рух капіталів та інвестицій в агросектор пожвавиться. Якщо, звичайно, уряд не робитиме різких кроків, які злякають інвесторів. Існує загальносвітова тенденція — підвищення цін на продовольство, а механізм оренди в Україні достатньо зрозумілий і цікавий для іноземців. Навіть більш цікавий, ніж купівля землі. Чому? Бо оренда на 49 років — це максимальний термін оренди в Україні — практично є купівлею, а точніше володінням на тривалий термін. При цьому інвестору не треба одразу залучати позичкові кошти для придбання земельних ділянок, він платить лише орендну плату, яка в Україні дуже низька — у середньому 300 грн за гектар у рік. За світовими цінами це дуже мало. Тому світові агролідери орендують землю і вирощують на ній сільгосппродукт, при чому у них земельні банки нерідко перевищують 100 тис. га. Тому для них придбання земель сільгосппризначення не є пріоритетом. Вони самі не дуже хотіли вкладати кошти у купівлю. Вкласти їх можуть ті компанії, які не вестимуть сільське господарство, а розглядають землю як інструмент капіталізації своїх прибутків. Якісь нафтові компанії Близького Сходу тощо, де немає посівних площ. Тому інвестиційна привабливість, я думаю, не постраждає.
Кількість угод, особливо на першому етапі, як на мене, не буде великою. Вони матимуть в основному технічний характер. Фермери купуватимуть, насамперед, землю, яка у них взята в оренду, хтось формуватиме невеликі масиви — 10–15 га для вирощування овочів, хтось свою землю даруватиме родичам, а хтось мінятиметься з сусідами. Такі трансакції безумовно підуть. Тим паче, що у нас чимало людей виїхало за кордон, хтось хоче розв’язати невідкладні проблеми зі здоров’ям тощо.
Правильним вважаю й те, що з прийняттям закону землею держ?власності розпоряджатиметься Держземагентство. Бо якщо землями розпоряджається багато суб’єктів, їхня ефективність невисока. Щодо викупу землі і пріоритетного права держави в особі Держземагентства і органів місцевого самоврядування, то тут побоювання деяких експертів перебільшені. Якщо уважно почитати проект закону, то там чітко сказано, що бажаючі продати ділянку просто повідомляють держорган. Є коло осіб, що мають пріоритетне право викупу землі, у тому числі держава. Приміром, якщо власник землі повідомляє, що має намір продати землю по тисячі доларів за гектар, держава має право за цією ціною викупити. Минає місяць, і якщо за цей час ніхто з числа пріоритетних покупців не заявив про бажання придбати землю і не вніс кошти на депозит нотаріуса, то особа, яка хотіла продати, продає. Швидше за все, це спрямовано на те, щоб держава могла регулювати якісь неефективні угоди або з купівлі землі за безцінь. Якщо хтось, умовно кажучи, хоче забрати землю по 100 дол. за га, то в цьому випадку держава може сказати: ми її візьмемо собі. При цьому ви розумієте, що бюджетні кошти достатньо складно витрачати просто так. Є контроль за використанням бюджетних коштів, можна встановити правила, за якою ціною буде і може викупатись земля. Держава виступає регулятором ринку — занижена ціна або фіктивна угода за 100 грн продають гектар, держава каже: я забираю за 100 грн. Це не дасть землі обвалитися на першому етапі.
Позитивно оцінюю й те, що до кола осіб, які можуть купувати землі, включили фермерські господарства. У першому проекті цього не було.