СПОГАДИ
Мало хто знає, що гривневі купюри Нацбанк України підписав до друку ще у 1991 році, тоді ж у Лондоні з’явився й перший їх тираж
Загалом на гривневих банкнотах стоять автографи п'ти голів Нацбанку, але найдорожчими є ті, що підписані першим головою правління Національного банку України Володимиром Матвієнком і видрукувані у Лондоні. Адже вони вже вийшли з обігу і фактично є раритетами — свідками перших кроків незалежної України. Наразі їх можна знайти лише у колекціях нумізматів та у людей, які цінують свою історію і залишили купюри на згадку. Так, за 2-гривневу купюру старого зразка (видрукувану в 1992 р.) колекціонери правлять 80 грн і більше, за 5-гривневу — 140-160 грн, а за 20-гривневу 200 грн.
Рубль+купон=гривня
Про те, як створювали гривню і які події цьому передували, кореспонденту «УК» розповів відомий фінансист, перший голова Нацбанку, з легкої руки якого й з’явилась національна валюта.
— Робота над створенням гривні почалася задовго до того, як Україна отримала власну валюту, — каже Володимир Матвієнко. — У 1991 році Нацбанк, виконуючи функції центральної кредитної та емісійної установи країни, активно вступив у переговори з провідними зарубіжними компаніями щодо друку національної валюти, а також створення власної матеріально-технічної бази з її виготовлення в майбутньому. Одночасно українські художники Василь Лопата та Борис Максимов працювали над дизайном гривневих купюр.
Володимир Матвієнко — перший голова правління НБУ, відомий фінансист.
— Гривня народилася у квітні 1991 р., — додає В.Лопата, — за кілька місяців до проголошення незалежності. Було трохи тривожно, нам дзвонили із Москви і запитували: ви що там друкуєте? Відповідаємо: та нічого, що ви, це до 1 квітня жарт... Вони: та у нас уже ксерокопії ваших гривень лежать! А через кілька місяців був прийнятий Акт про незалежність, і потім із Нацбанку телефонують: малюйте Мазепу швиденько! А у нас, кажу, вже намальований! — усміхається один із творців дизайну перших гривневих купюр.
Ситуацію ускладнювала протидія центральних фінансових органів СРСР, а згодом і Російської Федерації. Діяти було потрібно на власний страх і ризик, зокрема вдалося перевести розрахунки українських підприємств із рахунків радянського «Зовнішекономбанку» на рахунки Нацбанку України в закордонних банках.
Перші гривневі купюри з'явились з легкої руки Володимира Матвієнка.
Розуміючи, що справжній суверенітет держави можливий лише за наявності власної валюти, фахівці НБУ на чолі з Володимиром Матвієнком розробили концепцію грошової реформи в Україні, яка зводилася до місткої формули «рубль + купон = гривня». «Без грошової реформи неможливо було стабілізувати економіку. Дефіцит бюджету тоді зашкалював за 30%», — згадує фінансист.
Проте важливо наголосити, що введення в обіг купонів багаторазового використання не можна вважати початком грошової реформи. На думку В.Матвієнка, навіть при повному витісненні рубля купоном із готівкового обігу Україна не змогла б вийти з єдиної рублевої зони. Тому введення в обіг купонів можна розглядати лише як підготовчий захід до «справжньої» грошової реформи.
Тож перша українська грошова одиниця — купоно-карбованець, уведена в обіг в умовах виходу з рублевої зони та дефіциту платіжних засобів, допомогла економіці України уникнути кризи неплатежу і сформувати в короткі терміни власний, не залежний від Росії, готівковий і безготівковий грошовий обіг. Саме тому впровадження «повноправної» валюти відклали. До речі, подібний досвід використовували інші країни світу перед запровадженням власних грошей, зокрема США.
Визнання світовими фінансовими колами
Пізніше В.Матвієнко у своїй книжці «Автограф на гривні» напише: «Складність питання про гроші не тільки в їх виготовленні. Якщо ми вводимо власну грошову одиницю (а після проголошення незалежності України це звичайна необхідність), потрібно розробити та прийняти певні законодавчі акти. Концепція грошової реформи, масштаб цін, новий курс грошової одиниці до валют іноземних держав. Інакше нас заблокують... На все це потрібен час, і його нам дадуть купони багаторазового використання».
Звичайно, запровадження такої системи відбувалося у складних соціально-економічних умовах. Купони критикували, їх звинувачували ледь не у всіх негараздах молодої Української держави, їхні номінали стали символами інфляції. Але зараз, через деякий час, можна з упевненістю сказати, що загалом купонна система себе виправдала. Україна однією з перших серед незалежних республік колишнього Союзу зуміла швидко виготовити добре застраховані від підробки купони і так захистити свій ринок. Завдяки купонній системі в Україні вдалося уникнути гострої готівкової кризи, яка назрівала на межі 1991—1992 років.
За словами першого керівника Нацбанку, на той час ситуацію ускладнювали матеріально-фінансові труднощі, брак досвіду, вплив зовнішніх чинників, а іноді й політичний тиск. Та завдяки фаховому колективу банкірів була проведена масштабна організаційна робота зі створення НБУ — ровесника незалежної держави, побудови дворівневої банківської системи, реєстрації перших українських комерційних банків. Отже, у перші роки роботи центрального банку було закладено основні правові норми функціонування банківської системи, розроблено економічні нормативи діяльності комерційних банків, створено рекомендації щодо кредитної діяльності тощо.
При НБУ почали працювати важливі супутні інституції, так як Науково-дослідний інститут банків, Центр технічного обслуговування обчислювальної техніки, Київський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут периферійного обладнання. Розпочала роботу і Державна скарбниця, головним завданням якої стало формування в Україні запасу дорогоцінних металів і каміння. Нацбанк уклав п’ять договорів на купівлю 10 тонн срібла й кількасот кілограмів золота та платини, виступив замовником із розробки родовищ золота в Закарпатській області, у підпорядкування НБУ перейшли підприємства, що виробляють діаманти тощо.
Створення основ монетарної політики держави, розробка концепції впровадження національної валюти — гривні, входження в систему міжнародних розрахунків були тоді стратегічними напрямами діяльності НБУ. Відповідно було здійснено комплекс заходів у галузі створення національної платіжної системи, встановлено кореспондентські відносини з провідними банками світу, позитивно вирішено питання про вступ у Міжнародну спеціалізовану банківську клірингову систему SWIFT на правах повноправного члена, що означало визнання молодої Української держави світовими фінансовими колами.
ДОВІДКА «УК»
Віддрукувати власну валюту Верховна Рада УРСР вирішила ще за часів Союзу — 11 травня 1991 року. Номінали банкнот повторювали за номіналами радянські, згодом 3 гривні замінили на 2 гривні, а 25 грн — на 20 грн. Обмін купоно-карбованців розпочався 2 вересня 1996 р., виходячи з 10 тис. крб за 1 грн. Через фізичне зношення НБУ щороку вилучає з обігу 640 млн шт. банкнот гривні усіх номіналів, 80% з яких — дрібні. Зазвичай купюри номіналом 1, 2, 5 грн «живуть» усього 6-8 місяців; 10, 20, 50, 100 грн — до 3 років, а 200 і 500 — 5 і більше років. За цей час гривня пережила три покоління удосконалень: змінилися колір, розмір, змістове наповнення, з’явились нові елементи захисту тощо.
ДО РЕЧІ
Рублева зона нікого не привабила
СУСІДИ
Досвід становлення нацвалют Молдови та Білорусі
свідчить, що вони, як і Україна, переживали перехідний етап із дією купонів
За словами першого віце-президента Нац?банку Молдови Думітру Урсу, який брав активну участь у становленні національної валюти в своїй країні, у січні 1992 р. спеціальним законом було визначено назву грошей — лей. Цьому передувала широка та довга дискусія щодо назви: пропонувалися терміни — лей, дукат, талер тощо.
Утім, як і в Україні, отримавши офіційний статус де-юре, молдавський лей не став тоді національною валютою де-факто. У країні «ходили» так звані перехідні гроші — купони. Національною валютою лей став наприкінці 1993 року. Обмін почали проводити за курсом 1 лей =1000 купонів.
Велику технічну допомогу введенню лея надавали тоді Молдові численні міжнародні фінансові структури. Найважчим, на думку Д. Урсу, виявився процес обміну заощаджень населення у банках, який він вважає неуспішним і його негативні наслідки відчуваються донині.
На початку 1992 р. під час розпаду загальнорадянської грошової системи у Білорусі було введено купонну систему, а трохи згодом — розрахункові білети Нацбанку. Тоді офіційний курс був таким: один розрахунковий білет коштував 10 радянських рублів. Із 1 липня 1992 р. почали проводитися операції у безготівкових білоруських рублях. Наприкінці 1993 р. розпочався вихід з обігу радянських грошей і національна валюта країни стала єдиним законним засобом платежу на території Білорусі. Попри те, що того ж року Казахстан, Вірменія, Росія, Узбекистан та Таджикистан ухвалили угоду про створення рублевої зони нового типу, ця ідея не отримала розвитку і білоруський рубль так і залишився нацвалютою.
У 1992-1994 рр. у Білорусі неодноразово проводили політику завищення купівельної спроможності білоруського рубля. Так, банкнота у 1 рубль 1992 р. прирівнювалася до 10 білоруських рублів. У серпні 1994 р. було проведено деномінацію білоруського рубля. Фактично уряд країни відмінив завищення купівельної спроможності нацвалюти для утримання інфляції.
Однак новітня історія білоруського рубля розфарбувала цю валюту в темний колір — всім відоме неодноразове і значне падіння вартості грошової одиниці країни протягом 2010-2011 рр.
Олег ГРОМОВ,
«Урядовий кур’єр»