Статистика вражає: в Україні торік сталося 160 тисяч дорожньо-транспортних пригод, під час яких травмовано понад 32 тисячі осіб, майже 4 тисячі загинуло. Такі цифри під час презентації планів роботи Укравтодору «Дороги UA 2020» навів міністр інфраструктури Владислав Криклій, зазначивши, що дорожня війна — це окремий виклик суспільству.

На жаль, ця війна триває десятиліттями, а кількість її жертв зростає разом з чисельністю автомобілів на наших дорогах. І хоч у європейських країнах в середньому на одного жителя припадає значно більше залізних коней, Україна належить до тих, де найвищі показники смертності в аваріях. Нині це дев’ять осіб на 100 тисяч населення. У Швеції, Великій Британії або Нідерландах ці цифри втричі менші. Серед головних причин ДТП в Україні — перевищення швидкості, недотримання дистанції та керування в нетверезому стані. І хоч у статистиці про це нічого не йдеться, до названого можна зарахувати і технічний стан радянського й закордонного автомотлоху, який заполонив вулиці міст і автотраси.

Але ж зрозуміло, що не авто в цьому винні, а їхні власники, які, сівши за кермо, вважають, що лише вони головні дійові особи на дорогах. Не маючи досвіду, часто не знаючи правил дорожнього руху, оскільки не рідкість — просто куплені права, вони поводяться на шляхах так, як вважають за потрібне. Забуваючи, що перед ними або на сусідній смузі можуть рухатися такі самі нахаби, які через незнання чи свідомо порушують правила дорожнього руху. І ніхто з них навіть не замислюється, що така поведінка на дорогах загрожує здоров’ю і життю інших — законослухняних учасників руху, яким навіть не допомагає неписане правило досвідчених водіїв: пропусти дурня. Адже він може, не попередивши про маневр поворотними вогнями, різко підрізати тебе, і тобі нікуди буде діватися.

Справжнім нещастям на дорогах стали учасники руху з мобільними телефонами. Вони не звертають ні на кого уваги, належно не контролюють обстановки на дорозі, бо зосереджені на розмові або навіть примудряються писати есемески під час руху. Однак дорожня поліція чомусь цього не помічає. Не доводилося бачити, щоб вона зупиняла й тих, хто, виконуючи маневр, не попереджає про нього світловими сигналами, різко повертає на сусідню смугу, створюючи аварійну ситуацію для інших автомобілістів. А таких лише в Києві, не кажучи вже про автотраси, хоч греблю гати. А ще «євробляхери», які через неможливість встановити особу власника такого авто ігнорують ПДР.

У повідомленнях соцмереж можна знайти чимало фактів, коли через нахабство або байдужість водіїв небезпека загрожує здоров’ю і життю людей, що не мають стосунку до дорожнього руху. Ось один з таких прикладів, що трапився нещодавно, про який написав свідок у соцмережі: «Швидка їхала на виклик до дитини, якій рік, з опіками. Більшість водіїв поступилася, лише один вперся й не надав смуги для проїзду. Виклик передали іншій бригаді, яка вчасно встигла до дитини й надала всю необхідну допомогу». А ось офіційне повідомлення МВС: «Масштабна ДТП днями шокувала Київ. Медична допомога з увімкненими спеціальними сигналами їхала на червоне. Автомобіль не пропустив швидкої і врізався в неї. Карета перекинулася, водій загинув відразу. Двадцятитрирічна дівчина-фельдшер померла дорогою в лікарню».

Ще одне повідомлення: «В Одесі в аварії травмовано четверо людей. Водій легковика Mercedes під час повороту ліворуч не надав переваги в русі кареті швидкої допомоги, яка з проблисковими маячками та звуковою сиреною здійснювала обгін колони автотранспорту зустрічною смугою руху. Внаслідок зіткнення швидка вилетіла на узбіччя і вдарилася в дерево. У ДТП травмовано четверо людей зі швидкої. Їх усіх іншими швидкими доправили до лікарні».

Наведені повідомлення — лише кілька штрихів з багатьох. У відповідях на них можна прочитати чимало обурливих відгуків на поведінку горе-водіїв, до яких вживають чимало епітетів — починаючи від дебілів і закінчуючи не дуже цензурними. Є й радикальні пропозиції на кшталт «на швидку треба встановлювати кенгурятники для таких ситуацій. І якщо на їх сигнали не реагують одразу, то з другого разу брати на таран нахабу, а фельдшерові ще й битку видати, щоб постукав по даху такого авто і дізнався, чи всі там удома».

Однак окрім таких дотепних, але нездійсненних заходів є й реалістичні. Наприклад, збільшити багаторазово штрафи за подібні випадки і обладнати швидкі відеореєстраторами, щоб зафіксоване одразу віддавати поліції для невідворотності покарання.

Просте запитання: чи усвідомлюють ті, хто так поводиться на дорогах, що на місці хворого або потерпілого в ДТП наступного разу може опинитися він сам? А швидка, коли важливі хвилини, не зможе вчасно надати медичну допомогу, бо її не пропускатиме байдужий до чужого життя водій?

Це стосується не лише автомобілів із червоними хрестами. До спецтранспорту належать пожежні машини, від вчасного прибуття яких теж залежать людські життя й майно громадян. Поліцейські автомобілі вмикають спецсигнали не просто так, а поспішаючи на місце ДТП або скоєного злочину, щоб встигнути затримати винуватців.

Безумовно, покарання штрафами та їх збільшення мають вплив. Однак зменшити трагедії на дорогах можна передусім тоді, коли кожен учасник дорожнього руху розумітиме, що від нього залежить не лише його власне здоров’я і життя, а й тих, хто рухається поруч, позаду чи попереду. Без усвідомлення цього простого правила війна на дорогах не припиниться ніколи.