Мабуть, усім, хто подорожує повітрям, знайома ситуація, коли після багатогодинного перельоту пасажири оплесками вітають приземлення літака. Так вони висловлюють вдячність екіпажеві та радість від зустрічі із землею. Але більшість з тих, хто через лічені хвилини покине борт повітряного судна, навіть не замислюються, що такої самої вдячності заслуговують люди, яких вони не бачать і, можливо, ніколи не зустрінуть. Проте від них, як і від екіпажу літака, теж залежить безпека зльоту, польоту і посадки. Так, ідеться про авіадиспетчерів.
З екіпажем — одне ціле
Про те, що ця професія відповідальна і вимагає максимальної напруги та професіоналізму, мало хто знає. Хіба що рідні тих, хто повертається після чергової зміни з авіадиспетчерського центру настільки втомленим, що інколи немає сил розмовляти з батьками, дружиною чи дітьми. І це не перебільшення.
Ось нарешті родини тих, хто обрав професію авіадиспетчера, змогли на власні очі побачити роботу працівників цієї наземної служби. З ініціативи керівництва Украероруху Київський районний диспетчерський центр, що знаходиться поблизу Бориспільського аеропорту, провів день відкритих дверей напередодні Міжнародного дня авіадиспетчера. Тож минулої суботи тут було як ніколи велелюдно. Уперше за два десятиліття допуск сюди одержали сім’ї авіадиспетчерів та інших працівників підприємства, які змогли не лише почути, а й особисто переконатися, наскільки цікаву й водночас відповідальну та нелегку професію обрали їх рідні і колеги.
Не проминули нагоди побувати тут і студенти першого курсу Національного авіаційного університету, і журналісти. Та попри численні групи відвідувачів ніхто з авіадиспетчерів не відривав погляду від великого монітора, на якому вправний кресляр проклав відомі і зрозумілі лише фахівцям хитросплетіння різних ліній.
На цих екранах відображаються всі дані від радіолокаційних станцій про рух, параметри польоту та маневри літаків. Метеорологічні дані від диспетчерів екіпажі повітряних суден одержують автоматично. Навушники й мікрофон дозволяють безперешкодно спілкуватися зі «своїми» екіпажами, які перебувають у повітрі.
По суті, й ті, хто за штурвалом літака тримають зв’язок із землею, і диспетчер, який їх веде, — одне ціле. Адже до того, як повітряне судно відірветься від землі, в екіпажу вже є план польоту, де вказано аеродром, виліт, посадку, запасні аеродроми, маршрут, висоту польоту тощо. Уся ця інформація є також на робочих місцях диспетчерів. Несподіванки можуть виникнути лише тоді, коли екіпаж доповість про технічні неполадки або поганий стан когось з пасажирів і запросить посадку на запасному аеродромі.
Нещодавно малайзійський літак був змушений незаплановано приземлитись в аеропорту Борисполя. Авіадиспетчерська служба забезпечила йому найкоротший маршрут, підготувала все необхідне для посадки, прибуття лікарів тощо. Диспетчер завжди тримає зв’язок із аварійно-рятувальними службами, щоб мінімізувати наслідки і врятувати життя людей.
Випадкових людей тут не буває
Щоб уявити, наскільки це напружена робота, візьмімо до прикладу сектор прибуття. Як розповів начальник Київського районного диспетчерського центру Віталій Єфімов, тут диспетчер забезпечує черговість посадок авіалайнерів в аеропорту «Бориспіль», який має дві паралельні злітно-посадкові смуги. Він задає пілотам курс, висоту, швидкість. Часто рух буває настільки інтенсивним, що диспетчер, по суті, не вмовкає. При цьому він повинен чітко розуміти повітряну обстановку і не має права допустити найменшої помилки. Адже неважко уявити, що сталося б, якби на одну і ту саму смугу одночасно зайшли на посадку два чи більше повітряних суден із сотнями пасажирів на борту.
Диспетчер інколи працює з таким навантаженням, що його змінюють колеги раніше, ніж це передбачено регламентом. Адже безпека — передусім. І з цим завданням тут справляються на відмінно. Це підтвердили і авторитетні міжнародні експерти, оцінюючи роботу служби під час проведення торік Євро-2012, коли навантаження на працівників Київського центру у зв’язку з додатковими авіарейсами з уболівальниками зросли в десятки разів. Тоді з вини диспетчерів не було ані найменшого збою в роботі аеропорту.
До речі, хай нікого не вводить в оману назва районний диспетчерський центр. Насправді тут контролюють повітряний простір Київської, Чернігівської, Черкаської, Житомирської, Кіровоградської і частково Полтавської, Вінницької та ще кількох областей. А розгалужена мережа радіолокаційних станцій дає змогу підлеглим Віталія Єфімова бачити повітряні судна над усією Україною.
Усього ж таких диспетчерських центрів в Україні п’ять. Київський, безумовно, найбільший, і тут з повітряними суднами працює понад 190 осіб.
Безперечно, для чіткої високопрофесійної роботи потрібне відповідне обладнання. Центр обладнано автоматизованою системою керування повітряним рухом виробництва добре знаної у світі італійської фірми. При цьому тут постійно проводять модернізацію, мета якої — підвищення комфортності праці диспетчерів й підвищення рівня повітряної безпеки.
Та найбільше генеральний директор Украероруху Юрій Чередніченко пишається здоровою обстановкою в колективі авіадиспетчерів. І це не просто слова. Охочих потрапити працювати сюди хоч відбавляй. Проте одержати роботу «по блату» чи завдяки кумівству неможливо. Оскільки від диспетчера залежить безпека польотів та життя сотень людей, за пульт управління можуть потрапити лише ті, хто, здобувши необхідну освіту, успішно пройшов тривале стажування і за всіма показниками, зокрема і здоров’я, підходить для цієї роботи.