"Любити Вітчизну до глибини душі — одне діло, любити її ж до глибини свого гаманця — зовсім інше!" Який великий смисл ховається за цими словами!.. В умовах здійсненої анексії Криму і реальної загрози вторгнення російських окупантів на континентальну Україну вони набули особливого, сказав би, державорятуючого значення.
Не секрет, як деякі наші співвітчизники за роки Незалежності (а син останнього українського президента – і взагалі за кілька останніх літ!) стали мільярдерами. Не таємниця і те, як український народ в масі своїй ставиться до олігархів. Але недавні патріотичні вчинки людей, які слова любові до Вітчизни почали підкріплювати вмістом своїх гаманців, нині змушують під іншим кутом зору глянути як на окремих наших власників «заводів, газет, пароплавів». Як і на нічим непримітних сусідів і знайомих, які виявляються справжніми громадянами своєї держави.
Темою жвавого обговорення в суспільстві днями став, наприклад, вчинок голови Дніпропетровської облдержадміністрації Ігоря Коломойського. Про нього недавно розповів начальник кримського медіа-центру Міністерства оборони Владислав Селезньов.
«До керівника виконавчої влади Дніпропетровської області звернулися начальники оперативного командування «Південь», яке здійснює управління військовими частинами в 11 областях на cході і півдні України. Військові частини отримали наказ слідувати на маневри, але у цілої низки частин не було палива, — привідкрив завісу над одним із секретів підготовки військових частин до можливих бойових дій поінформований офіцер. — Результатом стало те, що усі частини швидкого реагування будуть забезпечені пальним. Заправлені сотні танків і бронетранспортерів, усі бойові вертольоти. Кожна військова частина отримала маршрут висунення до найближчих бензозаправок, заправники приїдуть на аеродроми», — написав Селезньов. І після цього додав, що Ігор Коломойський техніку військових заправив власним коштом.
Не кажу про те, що рейтинг керівника Дніпропетровської ОДА після блискавичного поширення цієї інформації суттєво зріс. Олігарх у непростій ситуації виступив не тільки вмілим менеджером, а й справжнім державним діячем. Хоч прекрасно розуміє, чим це загрожує його особистим статкам, його бізнесу. Але цей патріот української землі дав чіткий сигнал іншим олігархам і багатим людям: настав час не лише робити в Україні гроші, а й без жалю прощатися з ними! У конкретному випадку — виділяти особисті гроші на потреби оборони.
Саме так свого часу при навалі ворога, до речі, робили нині уславлені у віках українські магнати — князі Острозькі. Чим і увійшли назавжди в нашу історію.
Щиро дякую вам, Ігорю Валерійовичу, за цей Вчинок!
Схвалення волинян, як і всього патріотично налаштованого населення нашої держави, викликали й дії іншого олігарха — глави виконавчої влади Донецької області Сергія Тарути. Завдяки вагомій фінансовій допомозі його та його брата відтепер посилилася безпека на ділянці кордону області з Російською Федерацією. Адже в короткий строк тут викопано десятки і десятки кілометрів глибокого і широкого рову. Він буде перешкоджати незаконному пересуванню як цивільного транспорту, так і бойової техніки агресивного сусіда. І, зрозуміло, засланих «козачків», які чинять наругу під російським триколором і георгіївськими стрічками.
І чи не тест це для інших наших багачів: на справжню, а не показну любов до України?
…Ці вчинки олігархів, як і недавнє добровільне фінансування сотнями тисяч українців спрямованого на очищення від корупції і тоталітаризму Євромайдану, вельми симптоматичні. Вони показують, що в Україні почало формуватися справжнє громадянське суспільство.
Підтвердження того — і недавнє повідомлення прес-служби Міноборони країни про те, що на його недавно відкритий для добровільних пожертв рахунок станом на 21 березня в рамках акції «Підтримай Українську армію» від юридичних і фізичних осіб вже надійшло понад 33 мільйони гривень. У цій сумі, до речі, і скромний вклад працівників «Урядового кур'єра», які також переказали в фонд оборони держави свій одноденний заробіток.
Хочеться вірити, що це лише перші струмки, що зроблять повноводнішою ріку фінансового забезпечення наших оборонних структур. Звісно, добровільна допомога окремо взятого громадянина чи окремо взятої організації — мізерія від того, що потребує наша армія. Але і ця мізерія, поки не підійшли достатні бюджетні вливання, дозволяє заправити додатково бойову машину, розрахуватися за ще одну цинку патронів чи придбати перев'язувальний пакет.
Маємо розуміти: не допоможемо нашій українській армії нині — станемо підневільними рабами на своїй землі в майбутньому!