Сьогодні цей данський політик — визнаний адвокат України в євроатлантичній спільноті. Колишній глава Північноатлантичного альянсу (2009—2014) послідовно обстоює інтереси Києва й українців в умовах розв’язаної Росією реальної війни проти України і гібридної — проти західних демократичних суспільств.
Пан Расмуссен заохочує керівництво України до реформ, але застерігає від популізму в країні, яка розпочинає передвиборчий процес.
Про перспективи вступу до НАТО, оцінки останнього перепризначення Путіна на президентський пост та можливий балтійський сценарій для окупованого нині Криму екс-генеральний секретар НАТО, радник Президента України Андерс Фог Расмуссен розповів в інтерв’ю власному кореспондентові Укрінформу в Брюсселі.
Помилку виправлено. Прагнення України до НАТО оновлено
— Пане Расмуссен, нещодавно Альянс формально додав Україну до переліку чотирьох країн, які офіційно заявили про свої євроатлантичні прагнення стати в майбутньому членами НАТО. Серед політиків та експертів це називається терміном «країна-аспірант». Як ви оцінюєте такий розвиток подій для України і що означає цей статус?
— Не вбачаю в цьому нового статусу. Це оновлення, яке відобразило нову реальність в Україні. Нагадаю історію. У 2008 році на Бухарестському саміті ми ухвалили рішення, що Україна стане членом НАТО. Це було зроблено, адже Україна подала заявку на отримання Плану дій щодо членства. Ми про це не домовилися, але сказали: добре, ви станете членом. Звичайно, якщо цього забажаєте.
Далі президентом було обрано Януковича. Він змінив курс України на позаблоковість. Альянс із повагою поставився до цього рішення. Але потім Янукович утік. І новий Президент, і новий склад Верховної Ради задекларували намір повернутися до зближення у відносинах між Україною і НАТО.
Вважаю великою помилкою те, що НАТО забувало оновити свій офіційний веб-сайт щодо цього. І нарешті зробило це після певної затримки.
Захід vs Путін: лише тверда позиція Європи і США
— Президент Росії Путін розпочав свій четвертий строк на цьому посту. Що, на вашу думку, слід очікувати Заходу в подальшому від господаря Кремля та як діяти в умовах загострення агресивної поведінки РФ, розв’язаної гібридної війни, що вже має всі ознаки холодного протистояння?
— Думаю, нам потрібно сподіватися на краще, але готуватися до гіршого. Сподіваючись на краще, можна думати, що президент Путін використає свій останній президентський термін, щоб поліпшити відносини між Росією і Заходом. Але ми не повинні боятися і такого розвитку подій, що Путін матиме ще жорсткішу позицію проти Заходу. Отже, що ми могли б зробити, аби приготуватися до цього? Єдиний шлях примусити Путіна зрозуміти необхідність конструктивної співпраці з нами — дотримання твердої позиції і єдності не лише в Європі, а й також між Європою і США. Слід показувати, що Путін вступив у конфронтацію з об’єднаним союзом, проти якого неможливо вести свою гру.
Необхідно продовжувати тиснути на Росію, доки вона не змінить свою поведінку. Ми також повинні посилити санкції та надати оборонну зброю Україні.
І нещодавнє звернення Путіна до федеральних зборів РФ, де він брязкав перед Заходом ядерною наступальною зброєю, лише підтвердило агресивні наміри Москви в умовах зростаючої міжнародної ізоляції.
Насамперед я дуже занепокоєний використанням такої мови російською стороною. Навіть за комуністичного режиму вони ніколи не порушували питання застосування ядерної зброї. Так, вони мали цю зброю. Нині в Росії новий режим, що педалює щодо ядерних озброєнь. І це не може не тривожити.
Усвідомлюючи все це, хочу вірити, що Путін зловживає і перебільшує цю проблему. Не впевнений, що вони вже мають таку зброю. Але саме порушення цього питання також становить загрозу Заходу.
— Про неспроможність Росії виконувати міжнародні зобов’язання засвідчила позиція про відмову виконувати правомірне й справедливе рішення Стокгольмського арбітражу в спорі між НАК «Нафтогаз України» і «Газпромом». І це на тлі просування російського проекту «Північний потік-2». Яка ваша позиція про можливість посилення монопольного положення РФ на європейському ринку газу?
— Нещодавно ми побачили, як «Газпром» діє не лише як експортер газу до Європи, а й використовується як політичний інструмент. «Північний потік-2» — не комерційний проект, це цілковито геополітичний проект.
— Ви вже багато разів висловлювалися про концепцію, за якою миротворчі сили ООН має бути розгорнуто на сході України. Росія блокує цей процес. Отже, за якого мандата миротворці на Донбасі можуть ефективно вплинути на ситуацію?
— Миротворчі сили має бути розгорнуто на сході України, й вони повинні мати посилений мандат. Я вбачаю миротворчі сили єдиним ефективним інструментом, який може забезпечити повну імплементацію мінських домовленостей. Їхній посилений мандат має передбачати контроль над усією лінією міжнародного кордону між Україною і РФ, щоб припинити проникнення російського військового обладнання і особового складу на українську територію.
Важке російське озброєння також має бути неодмінно виведене до Росії якнайскоріше.
Балтійський сценарій для деокупації Криму
— Керівництво України ініціювало створення певного міжнародного формату з деокупації Криму. Яке ваше бачення перспектив відновлення суверенітету Києва над нині окупованим півостровом?
— Моя позиція дуже чітка. Коли Росія напала на Україну і протиправно анексувала Крим — вона порушила міжнародне право. Тому ми повинні ніколи не визнавати анексію Криму Російською Федерацією. Ніколи!
Я порівняв би ситуацію із долею трьох країн Балтії. Їх також упродовж Другої світової війни було протиправно окуповано Радянським Союзом. І упродовж довгого періоду переважали думки, що балтійські країни ніколи не відновлять незалежність. Але обставини змінилися. І нині ці країни як незалежні держави є членами і Євросоюзу, і НАТО.
Сподіваємося, що у майбутньому ситуація зміниться й щодо Криму.
Андрій ЛАВРЕНЮК,
Укрінформ
Ми в Google+