Анатолій Загородній: «Альтернативи сталому розвитку немає — будь-який інший шлях призведе до глобальної екологічної катастрофи»

Уже зараз очевидно, що екологічні проблеми визначатимуть порядок денний людства на найближчу перспективу. Про здобутки українських учених у галузі раціонального використання природних ресурсів, збереження довкілля та забезпечення сталого розвитку ми розмовляли з академіком Анатолієм Загороднім — віцепрезидентом Національної академії наук України, діяльність якої великою мірою зорієнтована на забезпечення потреб людини та розвиток суспільства.

– Анатолію Глібовичу, в інформаційному просторі циркулює чимало апокаліптичних прогнозів, які пророкують швидке виснаження природних ресурсів, близький брак прісної води, продуктів харчування, енергоносіїв, а також стрімке збільшення кількості сміття та відходів. Чи не є ці виклики перебільшеними?

– Ці проблеми цілком реальні і постали перед людством не вчора. Ще 1992 року на Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро, яка отримала неофіційну назву «Саміт Землі», було проголошено ідею сталого, або ж збалансованого розвитку. Якщо коротко, вона передбачає забезпечення потреб нинішнього покоління без завдання шкоди можливості майбутніх поколінь задовольнити їхні потреби. Сталий розвиток визначено основним напрямом розвитку людської цивілізації на ХХІ століття. Альтернативи йому немає – будь-який інший шлях призведе до глобальної екологічної катастрофи. При цьому незмінно важливими мають залишатися загальнолюдські цінності: демократія, права людини, рівність, справедливість, добробут та інші.

Проте ситуація розвивається настільки стрімко, що ідеї та принципи сталого розвитку потрібно постійно коригувати. Це відобразилось у заходах під егідою ООН – асамблей, самітів, конференцій, нині більш відомих з назвами «Ріо +5», «Ріо +10», «Ріо +20», незалежно від того, де їх проводили. Цілі сталого розвитку на період до 2030 року Генеральна Асамблея ООН затвердила2015 року. Це 17 всеосяжних цілей, орієнтованих на глобальне впровадження.

Фахівці нашої Академії не залишались осторонь цих процесів і розробили проєкти національних концепцій та стратегії сталого розвитку України. Ще з кінця 1990-х років ми неодноразово надсилали ці документи урядові й парламенту, проте вони, на жаль, так і не були затверджені. Прикро, що в нашій державі досі немає системного підходу до переходу на засади сталого розвитку. Нині з нормативних актів чинні лише укази Президента України від 2015 року «Про Стратегію сталого розвитку «Україна-2020»», від 2019 року «Про Цілі сталого розвитку України на період до 2030 року» та відповідне розпорядження Кабінету Міністрів про моніторинг реалізації цілей сталого розвитку.

– Національна доповідь «Цілі сталого розвитку: Україна», оприлюднена 2017 року, містить приголомшливі цифри щодо масштабів трансформації довкілля, зокрема його забруднення промисловим сміттям і побутовими відходами. Як наука може цьому протидіяти?

– Згадані у національній доповіді проблеми системні та комплексні, отже їх розв’язання потребує зусиль усіх гілок влади на всіх рівнях — від уряду до районних і селищних рад. Звісно, не обійтись і без науки. Експерти мають оцінити рівень загроз, спрогнозувати наслідки, розробити технології раціонального використання ресурсів, а також заходи з повернення трансформованого довкілля до стану, близького до природного, і врешті-решт природоохоронні заходи. Саме тому наша академія забезпечувала науковий супровід цієї національної доповіді.

Протягом 10 останніх років у НАН України успішно завершено дві загальноакадемічні програми в галузі сталого розвитку, раціонального природокористування та збереження довкілля. З огляду на актуальність досліджень та вагомість і перспективність отриманих результатів на початку цього року президія академії започаткувала Цільову комплексну міждисциплінарну програму наукових досліджень НАН України з проблем сталого розвитку та раціонального природокористування в умовах глобальних змін навколишнього середовища на 2020–2024 роки. За цією програмою вже відбувся конкурс, для реалізації відібрано майже 30 проєктів.

Що ж стосується відходів, то ситуація з ними справді доволі серйозна. Згадати бодай проблеми, з якими кілька років тому зіткнувся Львів. Але кількість твердих побутових відходів навіть великого обласного центру просто мізерна порівняно з мільйонами тонн твердих, рідких і газоподібних забруднювачів, що їх промисловість і сільське господарство щороку викидають в атмосферу, поверхневі води та ґрунти. На превеликий жаль, згаяно забагато часу, однак 2017 року уряд схвалив Національну стратегію управління відходами в Україні до 2030 року. Тоді за погодженням із нашою академією було створено Координаційну раду з питань реалізації згаданої стратегії і робочу групу з розроблення проєкту Національного плану управління відходами до 2030 року, затвердженого Кабміном торік. Фахівці НАН України ввійшли до складу і координаційної ради, і робочої групи. Крім того, на виконання Національного плану управління відходами академія визначила відповідального виконавця і координатора робіт, який у співпраці з органами центральної виконавчої влади має забезпечити виконання відповідних заходів цього плану.

Звісно, ми, науковці, не усуваємося від розв’язання актуальних проблем, але першість у цих питаннях – за органами центральної та місцевої влади, підприємцями й землевласниками. Найбільше, що ми можемо зробити, – підказати шляхи подолання проблем. У доробку вчених академії є ефективні технології для переробки токсичних твердих відходів, нафти й нафтопродуктів, очищення стічних вод, виготовлення паливних сумішей з біомаси із залученням осадів стічних вод, виробництва біовугілля з відходів біомаси, очищення та знезараження питної води, опріснення солоних вод, видобутку й утилізації біогазів зі звалищ, відновлення родючості ґрунтів. І таких прикладів десятки.

– Найбільша, напевно, увага прикута до глобальних змін клімату, які з часом стають дедалі очевиднішими. Ситуація вже безнадійна чи людство ще здатне дати їй раду?

– Цією темою, зокрема проблемою глобального потепління, забагато спекулюють і маніпулюють. На мою думку, за будь-якого сценарію розвитку подій не варто сидіти склавши руки, що людство загалом й Україна зокрема і намагаються робити.

Коротко нагадаю про історію питання. На вже згаданому «Саміті Землі» 1992 року наша держава долучилася до числа підписантів міжнародного екологічного договору – Рамкової конвенції ООН зі зміни клімату, яка одним із перших завдань визначила створення національних кадастрів викидів і абсорбції парникових газів. Наступним логічним кроком стало підписання у 1997 році так званого Кіотського протоколу – міжнародної угоди, яка зобов’язала розвинені країни та країни з перехідною економікою скоротити або стабілізувати викиди парникових газів у 2008–2012 роках до рівня 1990-го. Згодом у межах конвенції було укладено так звану Паризьку угоду, що регулює заходи зі зменшення викидів вуглекислого газу з 2020 року.

В Україні вже чимало зроблено для імплементації всіх цих документів. 2004 року ми ратифікували Кіотський протокол, а 2016-го – Паризьку угоду. Працює Координаційна рада НАН України з проблем, пов’язаних з Рамковою конвенцією ООН зі зміни клімату .Від 1992 року ця рада бере участь у підготовці щорічного Національного кадастру викидів і абсорбції парникових газів. У нас створено Міжвідомчу комісію із забезпечення виконання Рамкової конвенції ООН зі зміни клімату й адаптаційний комітет, що діє в межах цієї конвенції.

Крім того, кліматологи академії, залучені до Міжурядової групи експертів з питань змін клімату, групи з підготовки національно визначеного внеску України до Паризької угоди та міжнародної експертної групи Ad Hoc для підготовки неофіційної декларації з етичних принципів у галузі дослідження зміни клімату розробили науково обґрунтовані рекомендації щодо розрахунків використання викопного палива, уточнення значення приросту біомаси за деревними породами та природними зонами і калібрування моделей динаміки вуглецю у ґрунтах. За активної участі наших науковців працюють міжвідомча робоча група з питань запровадження електроакумулююючих систем і робоча група з розроблення Національного плану дій з енергоефективності на період до 2030 року при Державному агентстві з енергоефективності та енергозбереження України, формується державна кліматична політика Міністерством захисту довкілля та природних ресурсів України. Проте повністю реалізувати зусилля наукових установ та інших організацій можна лише за наявності державної кліматичної програми та її відповідного фінансування.

– Побутує думка, що кліматичні зміни – це не так і погано, бо можна буде, наприклад, збирати кілька врожаїв на рік і заощаджувати на опаленні. Чи є в цьому раціональне зерно?

– Це лише один бік медалі. Справді, завдяки підвищенню температури в холодну пору року потреби в теплоенергії зменшились, отже знизились обсяги спалюваного викопного палива і викиди вуглекислого газу. Складаються сприятливі умови для отримання двох врожаїв за сезон і вирощування теплолюбних цінних культур на всій території України. З іншого боку, без достатньої вологозабезпеченості не можна отримати й одного врожаю, а разом з екзотичними фруктами до нас прийшли й екзотичні шкідники та хвороби. Тому перш ніж розробляти адаптаційні заходи, необхідно оцінити вразливість населення та різних секторів економіки до зміни клімату. Це комплексне міждисциплінарне завдання, яке потребує надійного наукового підґрунтя.

– Цьогоріч в Україні вперше за понад 100 років спостережень не було весняної повені, а влітку дощові паводки на заході, зокрема в Карпатах, завдали величезних збитків через затоплення населених пунктів і руйнування інфраструктури. Які нові екологічні ризики пов’язані з такими явищами?

– На тлі надлишку або дефіциту води виникає небезпека для людини та суспільства. Нині екологічні ризики, пов’язані зі зменшенням або зростанням річкового стоку, визначаються здебільшого емоційно, без будь-якої кількісної оцінки та наукового обґрунтування. Хоч наші вчені розробили теорію та математичний апарат для оцінки екологічних ризиків.

Крім шкоди від паводків чи прямої нестачі води в разі посух, існують інші, не менш значущі, але не такі помітні проблеми. Найгостріша для річкових та озерних екосистем саме нестача води. Вона призводить до погіршення якості водних ресурсів, перешкоджає збереженню відтворювальних ділянок для риб, амфібій і водоплавних птахів, позначається на загальному рівні біорізноманіття. Негативні ефекти посилюються почастішанням і подовженням літніх задух, створенням сприятливих умов для натуралізації чужорідних видів гідробіонтів і поширення паразитарних захворювань.

Хоч як парадоксально, нині регулювання річкового стоку — чи не найдієвіший засіб запобігання катастрофічним паводкам і акумуляції води для покриття вододефіциту. Проте створення водосховищ на річках породжує чимало додаткових ризиків. Адже екосистема річки як вільного водотоку зникає, а виникає штучна водойма, що розвивається за власними особливими законами.

Лише науково обґрунтована кількісна оцінка екологічних ризиків дає змогу знаходити компроміс між, з одного боку, потребами та безпекою населення, яке живе на берегах річок, а з іншого — життєздатністю самої гідроекосистеми.

– Анатолію Глібовичу, поясніть, будь ласка, чи справді існують причиново-наслідкові зв’язки між масштабним вирубуванням лісів у Карпатах і ледь не щорічними катастрофічними паводками.

– Як доводять наші дослідження, відповідь на це запитання складніша, ніж здається на перший погляд. Насправді є одночасний вплив хижацького господарювання і кліматичного й географічного чинників. Спробую стисло пояснити. Карпати лежать на шляху повітряних мас, які несуть вологу з Атлантики. Перевалюючи через гори, повітряні маси цю вологу втрачають. Саме тому в Карпатському регіоні норма опадів може бути у 5-6 разів більшою, ніж на рівнинній частині України. Підвищення приземної температури повітря призводить до зростання його вологості — з’являються зливи та грози. А оскільки з безлісих схилів вода стікає фактично безперешкодно, то рівень води у річках стрімко піднімається.

Звичайно, ліси відіграють дуже велику роль – як головний наземний компонент підтримання природної рівноваги, джерело відновлюваних біотичних ресурсів і, ясна річ, як рекреаційний природний комплекс. На міжнародному рівні їх визнано важливою складовою сталого розвитку та сучасної кліматичної політики. Про це йдеться в міжнародних угодах, які нині визначають фундаментальні основи розвитку людства, зокрема у Рамковій конвенції ООН про зміну клімату, Кіотському протоколі, Цілях сталого розвитку 2016–2030, Паризькій угоді та Стратегічному плані ООН з лісів. Ліси формують клімат і, на жаль, страждають від його зміни навіть без участі людини. Ідеться не лише про Карпати – проблема деградації лісів глобальна, а ефективно захищати їх можна лише спільними зусиллями міжнародної спільноти. Ліс – стійка та саморегульована система, спроможна поступово стабілізуватися. Отже, слід зробити все, щоб обмежити поширення осередків усихання, мінімізувати втрати через несвоєчасні санітарно-оздоровчі заходи. Необхідно вдосконалити систему моніторингу стану лісів, а для цього – профінансувати відповідні наукові дослідження. Академія усвідомлює важливість цієї тематики, тому при відділенні загальної біології НАНУ діє наукова рада з проблем лісознавства і лісівництва, яка опікується найгострішими проблемами українських лісів.

– А чи займається академія природоохоронною діяльністю?

– Серед наших учених-природничників багато відомих і авторитетних українських природоохоронців, що цілком логічно і зрозуміло. Проте ми як організація безпосередньо природу не охороняємо, але здійснюємо наукові дослідження та різноманітні моніторинги, надаємо рекомендації зі створення нових природоохоронних об’єктів і збереження природи у наявних об’єктах природно-заповідного фонду, ведемо Червону й Зелену книги України, готуємо матеріали до щорічного аналітичного огляду про стан техногенної та природної безпеки, а також пропозиції із захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій.

Наші вчені розробили класифікацію екосистем України, створили національний каталог біотопів, що дає змогу імплементувати наші розробки в загальноєвропейську класифікацію, на основі якої формуються наукові засади екомережі. Це відображено в Законі «Про національну інфраструктуру геопросторових даних», який Президент підписав у квітні цього року. У підсумку це має забезпечити збільшення площі заповідних об’єктів до середньоєвропейського рівня – 15%, нині ж цей показник становить 6,8%.

– Людство, вочевидь, уже не зможе відмовитися від споживання природних ресурсів, видобування корисних копалин, нарощування електрогенерації. Якими питаннями сталого й безпечного ресурсокористування опікуються в НАН України?

– Сучасний стан геологорозвідувальної, видобувної та переробної галузей визначає не тільки пошук і нарощування розвіданих запасів корисної сировини, а й контроль за станом ділянок, на яких видобувають корисні копалини, і розроблення заходів із рекультивації порушених територій. Це не менш важливі завдання, які теж передбачають науковий супровід і обов’язкові прикладні натурні дослідження.

Попри те що територія України майже вся досліджена й освоєна, досі залишаються перспективними відкриття нових родовищ і нових корисних копалин. Завдяки проведеним в академії фундаментальним дослідженням та розробленню нових технологій пошуку родовищ газу відкрито вже понад півтори сотні нафтових, газових та газоконденсатних родовищ у Дніпровсько-Донецькій западині. У тісній співпраці з іншими державними структурами та приватними компаніями в галузі надрокористування ми виконуємо також прикладні дослідження за такими напрямами: обґрунтування розвитку мінерально-сировинної бази України, пошук і розроблення родовищ корисних копалин та впровадження сучасних ощадних технологій їх освоєння.

Загалом спектр наших геолого-екологічних досліджень надзвичайно широкий. Крім пошуку та видобутку корисних копалин, приділяємо велику увагу запобіганню природним і техногенним надзвичайним ситуаціям, а також подоланню їхніх наслідків. НАН України, скажімо, забезпечує функціонування і розвиток всієї національної сейсмологічної мережі. Розроблена нашими вченими методика сейсмічного захисту передбачає широке впровадження сейсмостійкого проєктування та будівництва житла і промислових об’єктів відповідно до реальної сейсмічної небезпеки в районах їх розміщення і на конкретних будівельних майданчиках.

Для підвищення сейсмостійкості споруд уже застосовують нові типи матеріалів, розроблені й виготовлені в установах академії за допомогою сучасних нанотехнологій. Ми ініціювали та впровадили комплекс науково-дослідних робіт із виявлення, вивчення й картування загрозливих геологічних явищ у Криворізькому залізорудному басейні. А ще здійснили комплексний локальний скринінг Чорнобильської зони відчуження у пошуках найперспективніших площ для спорудження глибинного сховища радіоактивних відходів.
Для Державної служби з надзвичайних ситуацій підготовлено Атлас природних, техногенних, соціальних небезпек виникнення надзвичайних ситуацій в Україні й інтерактивні карти ризиків прояву хімічної та пожежовибухової небезпеки.

Але і це не все. Оскільки 70% відходів у нашій країні становлять відвали гірської видобувної промисловості, а паралельно з накопиченням відпрацьованої порожньої породи проблема тільки загострюється, то перспективності набуває ще один напрям досліджень, призначений задовольнити сировинні потреби економіки, екологізувати видобувну промисловість. Ідеться про технології виробництва високоякісних залізорудних концентратів із бідних залізних руд, а також із відходів гірничо-збагачувальних комбінатів. Завдяки нашим науковцям те, що раніше вважали відходами, стало сировиною. Це дає змогу істотно розширити мінерально-сировинну базу України та підвищити конкурентоспроможність продукції залізорудної промисловості. Вважаю це досягнення державного значення.

Маємо десятки історій успіху в міжнародній науковій співпраці у галузі природокористування й охорони довкілля. Скажімо, спільно з румунськими, словацькими та угорськими партнерами вчені академії виконують проєкт «РЕВІТАЛ». Його мета – створення системи моніторингу для запобігання транскордонному забрудненню від затопленого солерудника в Солотвині на Закарпатті. При цьому якість спостережень і достовірність розрахунків прогнозів поширення забруднення забезпечуються використанням супутникових, геофізичних, гідрогеологічних даних і робототехніки.

Ще один приклад – успішне виконання спільних наукових проєктів з Міжнародним інститутом прикладного системного аналізу (IIASA), завдяки якому розроблено нові методи аналізу та моделювання впливу невизначеностей на продовольчу й економічну галузі України, оцінено ресурси підземних вод у складних просторових гідрогеологічних системах, визначено продуктивність екосистем і розподіл ризиків надзвичайних ситуацій із застосуванням даних дистанційного зондування Землі, змодельовано стратегії безпечного сільськогосподарського виробництва в умовах змін клімату. Спрогнозовано розвиток енергетики в разі зростання екологічних вимог і досліджено проблеми бідності в Україні.

– Анатолію Глібовичу, оскільки ви торкнулися міжнародних наукових зв’язків, за які відповідаєте згідно з посадовими обов’язками у президії НАН України, не можу не поцікавитися співпрацею академії авторитетною міжнародною організацією ЮНЕСКО. Розкажіть, будь ласка, в яких форматах ця співпраця реалізується.

– Наша співпраця з ЮНЕСКО настільки тривала й динамічна, що це, напевно, тема окремої розмови, тому зосереджуся лише на головних моментах.

Ми взаємодіємо насамперед через виконання наукових програм ЮНЕСКО та надання експертних висновків Національній комісії України у справах ЮНЕСКО для формування позиції нашої держави з питань, які належать до компетенції академії. Найтриваліша співпраця України, яку представляє академія, з ЮНЕСКО бере початок 1962 року – це наша участь у міжурядовій океанографічній комісії ЮНЕСКО. Активно залучені ми й до інших програм ЮНЕСКО: «Інформація для всіх», Міжнародної гідрологічної, програми зі створення та розвитку мережі додаткової університетської освіти тощо. На базі та за участі академії в Україні функціонують кафедри ЮНЕСКО, зокрема кафедра з кріобіології та кафедра «Нові інформаційні технології в освіті для всіх».

Проте найвагоміших результатів досягнуто за програмою «Людина і біосфера» (МАБ). Ідеться про створення та забезпечення належного функціонування національної мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО. Нині вона складається з восьми об’єктів, чотири резервати транскордонні, а два з них – трилатеральні, зокрема перший у світі польсько-словацько-український резерват «Східні Карпати». Торік Міжнародна координаційна рада МАБ-ЮНЕСКО затвердила транскордонний польсько-український біосферний резерват «Розточчя». За кількістю біосферних резерватів ЮНЕСКО Україна посідає восьме місце в Європі, а за їх абсолютною площею – 14-те.
Здавалося б, непогано, проте за відносною площею біосферних резерватів ЮНЕСКО наша країна – територіально одна з найбільших у Європі – посідає аж 30-те місце із 35. Якщо в середньому в Європі площа біосферних резерватів становить близько 7% території, то в Україні – лише 1,2%. Тобто нам є куди прагнути і над чим працювати.

У найближчій перспективі плануємо розширити національну мережу біосферних резерватів ЮНЕСКО. Наприклад, спільно з Міністерством захисту довкілля та природних ресурсів України, а також нашими білоруськими й румунськими колегами готуємося до створення транскордонних резерватів із робочими назвами «Прип’ятське Полісся» та «Мармароські гори». На території українського Придунав’я визначаємо потенційні ділянки – кандидати на внесення до створюваного тристороннього молдовського-румунсько-українського біосферного резервату в пониззі Дунаю і Пруту.

І ще про кілька підстав для гордощів. 2018 року рішенням 39-ї сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО Національному центру «Мала академія наук України» було надано статус центру наукової освіти ІІ категорії під егідою ЮНЕСКО. У Східній Європі це єдина освітня структура з таким статусом.

Того самого року за підтримки НАН України компанія «L’ORÉAL Україна» започаткувала в межах програми L’ORÉAL-ЮНЕСКО «Для жінок у науці» національну премію L’ORÉAL-ЮНЕСКО «Для жінок у науці». Ця нагорода покликана заохотити молодих жінок до вибору наукового фаху та відзначити талановитих дослідниць, які працюють у галузі природничих наук. За три роки існування цієї національної премії її лауреатками стали вже шість талановитих українських науковиць, одна з яких цьогоріч отримала ще й міжнародну премію L’ORÉAL-ЮНЕСКО «International Rising Talents».

Наостанок додам, що 2018 року Національна комісія України у справах ЮНЕСКО підтримала ініціативу академії щодо внесення нашою державою пропозиції про проголошення Генеральною Асамблеєю ООН 2025 року Міжнародним роком печер та карсту. Остаточне рішення за світовою спільнотою.

Сніжана МАЗУРЕНКО
для "Урядового кур'єра"