Якщо інвестор обирає між двома підприємствами з аналогічними показниками, але в одному з них хороше корпоративне управління, то він надасть перевагу саме йому і готовий буде заплатити 40% і більше за таку компанію. Так свідчить статистика. Про те, що заважає Україні впроваджувати кращі практики корпоративного управління у приватних і державних компаніях, і як краще побудувати систему управління державними пакетами акцій, «УК» розповідає експерт з корпоративного управління Міжнародної фінансової корпорації Анатолій ЄФИМЕНКО.
— Оскільки уряд України має намір продати 300 держпідприємств, на що потрібно звернути увагу в цих компаніях, щоб якомога краще подати їх інвестору?
— Український державний сектор має репутацію непрозорого, управляють ним не завжди ефективно, тому слід максимально відкрити підприємства для потенційних покупців. Багатьох із них також відлякують різні додаткові зобов’язання соціально-економічного характеру (збереження робочих місць, обмеження щодо перепрофілювання підприємства тощо). Тож сумлінні покупці, які серйозно ставляться до своїх зобов’язань, програють або не змагаються з несумлінними, які з готовністю підписують такі додаткові умови, розраховуючи потім домовитися з чиновниками, що контролюватимуть їхнє виконання.
— Які основні проблеми управління корпоративними правами нашої держави і які варіанти їх подолання бачите?
— Українська система управління державними пакетами акцій неефективна. Їй бракує чіткого та послідовного формулювання цілей та завдань для державних підприємств, притаманна непрозорість прийняття рішень щодо призначення на посади у виконавчих органах та наглядових радах державних підприємств, існує система колективної безвідповідальності як посадових осіб державних підприємств, так і чиновників, що контролюють їхню діяльність.
Немає прецедентів щодо притягнення до відповідальності посадовців, які ухвалюють рішення на шкоду підприємству, діють у власних інтересах чи інтересах третіх осіб.
Більшість проблем корпоративного управління в державному секторі та інструментів їхнього подолання означено в такому документі, як «Керівні принципи ОЕСР по корпоративному управлінню на державних підприємствах», які ухвалила ця міжнародна організація ще у 2004 році. Цей документ слугував під∂рунтям реформ управління державним сектором у багатьох країнах, що розвиваються. Однак навіть попри те, що «Керівні принципи…» перекладено українською, складається враження, що наші посадовці з ними не ознайомилися.
— Ми й досі не маємо національного кодексу корпоративного управління. Чи достатньо нам «Принципів корпоративного управління», оновлених Нацкомісією з цінних паперів та фондового ринку у 2014 році?
— Загалом «Принципи корпоративного управління» відповідають кращим міжнародним практикам. Щоправда, є деякі недоліки, пов’язані з неповним розумінням принципів роботи сучасної корпорації чи певним зміщенням акцентів. Однак слід розуміти, що «Принципи корпоративного управління» відображають стандарт, для досягнення якого потрібно відштовхуватися від нинішньої практики. Проблема в тому, що ця практика має дуже низький якісний рівень (ручне керування, зловживання контролем, підхід за принципом «переможець отримує все», брак покарання за зловживання), тоді як запровадження кращих стандартів має відбуватися поетапно, щоб не припуститися перекручень чи окозамилювання, коли запозичують лише форму тих чи тих інститутів, не розуміючи їхньої сутності.
— Ви вивчали особливості корпоративного управління в різних країнах. Попри те що є взірці найкращих практик, чи можна говорити про відмінності такого управління в різних країнах?
— Стандарти корпоративного управління кожної країни ∂рунтуються на практиці, яка склалась. Водночас на її формування впливає багато факторів, серед яких і особливості національної культури (наприклад, ідеї Конфуція щодо нерозривності повноважень та обов’язків впливають на корпоративне управління в Японії та Китаї). У країнах загального права (США, Велика Британія, Індія, Австралія) корпоративне управління може спиратися на кваліфіковану відповідальну й незалежну судову систему, в країнах Європи велике значення надають репутації. Також триває процес взаємного впливу між практиками корпоративного управління та розвитком корпоративного законодавства.
— На вашу думку, як вплине на бізнес-клімат у державі Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів»?
— З одного боку, закон справді містить дуже важливі норми стосовно запровадження інституту похідного позову, який над?звичайно важливий в контексті забезпечення відповідальності посадових осіб українських акціонерних товариств. Відповідальність посадовців — це ключовий елемент корпоративного законодавства інших країн. Громадяни лише тоді вкладатимуть кошти у компанії, коли будуть упевнені в тому, що особу, яка зрадила їхню довіру, покарають. Велике значення має і запровадження інституту незалежних директорів та вдосконалення регулювання щодо укладення правочинів із заінтересованістю. Втім, можна вказати і на суттєві недоліки закону, серед яких і безпрецедентно високий поріг для застосування механізму похідного позову, — 10 відсотків капіталу товариства. До того ж запровадження інституту незалежних директорів не підкріплено вимогами щодо обов’язкової частки незалежних директорів у складі наглядової ради та у складі важливих комітетів наглядової ради. Немає й механізму реагування на виявлення факту втрати незалежним директором своєї незалежності (виявлення прихованих зв’язків чи приватного інтересу).
ДОСЬЄ «УК»
Анатолій ЄФИМЕНКО. Народився 1971 року в Ізмаїльському районі Одеської області. Закінчив юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка за спеціальністю «міжнародне право». Має науковий ступінь кандидата юридичних наук. Як стипендіат програми Фулбрайта у 2005—2006 роках відвідував вищі курси корпоративного управління ім. Джона Вайнберга при університеті штату Делавер. Брав участь у розробленні законодавчих актів з корпоративного права й корпоративного управління не тільки в Україні, а й у РФ, Монголії, Киргизстані, Узбекистані. Він один із розробників Закону «Про акціонерні товариства» та проекту закону «Про товариства з обмеженою відповідальністю». В МФК працює з 2010 року як експерт з питань законодавства, надає послуги з оцінки корпоративного управління окремих компаній у Центральній Азії та Східній Європі.
Вікторія КОВАЛЬОВА,
«Урядовий кур’єр»
Ми в Google+