ПОСТАТІ
Завдяки цій людині Україна увійшла до числа держав — будівників авіаносців
У січні виповнюється 100 років із дня народження Анатолія Борисовича Ганькевича. Він був директором найбільших у Європі й світі суднобудівних заводів: Суднобудівного заводу імені 61 комунара і Чорноморського суднобудівного заводу та організатором створення повнопрофільного авіаносного військово-морського флоту СРСР.
Нова епоха в суднобудуванні
Саме з ім’ям Анатолія Ганькевича пов’язують початок нової епохи в суднобудуванні країни — епохи спорудження авіаносців. Потреба будівництва цих кораблів-велетнів була зумовлена вимогами часу. До кінця 1950-х — початку 1960-х атомний підводний флот США, основного конкурента Радянського Союзу в галузі військового флоту, переживав бурхливий розвиток. Саме американські підводні човни і загалом присутність американців майже у всіх районах Світового океану стали причиною появи перших великих кораблів-авіаносців радянського ВМФ. Довірили будівництво таких кораблів Чорноморському суднобудівному заводу в Миколаєві, директором якого на той час був Анатолій Ганькевич.
І хоч перший вертольотоносець «Москва» ще не був повноцінним авіаносцем, його створювали для боротьби з підводними човнами. Але головне, що він був «піонером» галузі. Завод отримав серйозне державне замовлення, його робітники здобули величезний досвід, який знадобився пізніше, а країна стала достойним конкурентом на світовому ринку кораблебудування. Відтоді ЧСЗ став єдиним у Радянському Союзі і другим у світі заводом, де будували повнокомплектні авіаносці: кораблі-комплекси, найскладніші у своєму класі.
Перший радянський авіаносець було побудовано на Чорноморському суднобудівному заводі в Миколаєві.
Фото з архіву Чорноморського суднобудівного заводу
Дворянин і корабел
Розповідати про людину, яку не знаєш особисто, складно. Але тільки не про Ганькевича. По-перше, Анатолій Борисович був справді легендою міста і кожен миколаївець, який цікавиться історією, безумовно, знає про видатного земляка. По-друге, пам’ять про цю людину зберігається у назві площі перед Чорноморським заводом, щойно відкритій меморіальній дошці на будинку, де він жив, у книжках та архівних матеріалах. І головне — з величезною повагою та теплотою про свого наставника згадують його колеги, учні, товариші. Один з них, колишній директор заводу імені 61 Комунара та ЧСЗ, нині депутат обласної ради Ігор Овдієнко вважає, що саме про А.Ганькевича можна сказати: «Школа життя, яку ми пройшли з ним, та частка душі, яку він залишив у кожному з нас, зберігає пам’ять про нього, пам’ять про справжню людину».
Анатолій Борисович народився 15 січня 1912-го в Миколаєві. Його батько Борис Васильович Ганькевич — потомствений дворянин, мати Клара Генріхівна — міщанка. Як і більшість миколаївських хлопчаків, юний Толя мріяв будувати кораблі. Тож почав працювати на суднобудівному заводі ім. 61 Комунара учнем розмітника корпусного цеху. Без відриву від виробництва він навчався на фабрично-заводських технічних курсах, у 1938 році закінчив Миколаївський кораблебудівний інститут.
Після Великої Вітчизняної війни став начальником механічного цеху заводу ім. 61 Комунара. Згодом його призначили начальником добудівного цеху. Керуючи цехом, Ганькевич зумів організувати роботу так, що його колектив став прикладом самовідданої праці для всього заводу. А у квітні 1950-го підписано наказ про призначення А.Ганькевича директором.
Про цей випадок у своїй книжці «Наші авіаносці» згадує відомий миколаївський корабел Валерій Бабич: «З призначенням Ганькевича директором заводу ім. 61 комунара була порушена давня традиція, за якою на посади директорів миколаївських суднобудівних заводів призначали фахівців з інших міст, здебільшого з Ленінграда. Так було до революції, до війни і після неї. Були вагання і коли призначали Ганькевича». Але кандидатуру не відомого тоді обкому партії Ганькевича вдалося відстояти. І після цього призначення директорами миколаївських суднобудівних заводів були вже виключно миколаївці.
За десять років керівництва заводом імені 61 Комунара було побудовано есмінці типу «Сообразительный», сторожові кораблі типу «Горностай», есмінці типу «Бедовый», есмінці типу «Пламенный», рятувальні судна «СС-26». Тоді ж розпочато будівництво великих протичовнових кораблів, на яких уперше в світі застосували газові турбіни.
13 квітня 1959-го А.Б.Ганькевича призначили директором одного з найбільших у світі суднобудівних заводів — заводу ім. І.І.Носенка (згодом — ЧСЗ), яким він керував до 1979 року.
Зроблено вперше
Час вступу на посаду директора ЧСЗ збігся з будівництвом китобази «Радянська Україна» — судна, рівних якому в світі не створювали. Цей «високий старт» зарядив колектив заводу оптимізмом і впевненістю в новому лідері.
— Я вчився на четвертому курсі інституту, коли завод готувався до спуску китобази «Радянська Україна», — згадує Ігор Овдієнко. — Замовлення було настільки серйозне і масштабне, що завод не встигав виконати роботу до запланованого терміну. І Ганькевич уперше звернувся до керівництва Миколаївського кораблебудівного інституту з проханням виділити студентів для допомоги. Ми з величезним ентузіазмом пішли на завод. Тоді навіть і не думали про якусь зарплату за нашу роботу. Нам просто було приємно приєднатися до великої справи. Поставили нас на найважчі роботи — слід було камінням та наждаком зачищати поверхню шахти завглибшки 25 метрів та в поперечному перерізі менше метра і фарбувати її. У шахту ледве протискувалася одна людина, ∂рунтували її свинцевим суриком, вентиляції — жодної. Всі були вимазані цим суриком, як чортяки. Але ми були дуже горді від того, що виконуємо важливу роботу. І «чорноморці» на нас дивилися шанобливо, адже ми впоралися із завданням. Попрацювали загалом півтора місяці. І приємною несподіванкою було отримання першої в житті зарплати, в чотири рази більшої за стипендію. Тоді я вперше заочно познайомився з Ганькевичем, адже всі орієнтувалися на вказівки директора.
А ветеран заводу Володимир Яковлєв згадує, що у Ганькевича була одна вагома фраза, яка характеризує його ставлення до роботи. «Потрібно створити навколо цього питання напругу, — любив говорити Анатолій Борисович, — і робота відразу кипить». Напевно, саме такий підхід дав змогу на унікальній поточно-позиційній лінії будувати 24 судна на рік. Якщо перший траулер на заводі побудували за 424 дні, то всього через рік на це пішло тільки 80 днів!
Як зазначає історик Євген Горбуров, «за роки керівництва А.Ганькевича ЧСЗ вийшов на рубежі світових стандартів за рівнем використання техніки і технології, формами організації та управління, культури виробництва, якості продукції. Високий професіоналізм, новаторство, інженерний талант А.Б.Ганькевича стали запорукою успіху в розв’язанні складних виробничих завдань. Багато зі зробленого і впровадженого в ті роки характеризується поняттям «уперше».
У короткі терміни були побудовані дві китобази, на ті часи найбільші й найсучасніше обладнані, плавучі бази для ВМС, суховантажні судна різних типів; серія науково-дослідницьких суден; судно стеження і управління космічними об’єктами «Академік Сергій Корольов»; унікальні високошвидкісні газотурбоходи-контейнеровози проекту 1609, які нині використовують ВМС США. Вінцем суднобудівного виробництва за А.Ганькевича була організація створення повнопрофільних важких авіаносців.
Та й це ще не все. Колишній головний будівельник та головний інженер ЧСЗ, директор заводу імені 61 Комунара та ЧСЗ Ігор Овідєнко переконаний: величезна заслуга Ганькевича в тому, що він підготував три покоління організаторів суднобудівного виробництва.
У пам’яті та у спогадах
Серед таких «учнів» — колишній перший секретар Миколаївського обкому партії Леонід Шараєв. Він називає Анатолія Ганькевича маршалом суднобудування і зазначає: «Сказати, що він був трудоголіком, мало. Він був виключно відданий своїй справі, з повагою ставився до позитивного досвіду минулого, володів величезною працездатністю, вимогливістю до себе і підлеглих. Його вміння плідно трудитися надихало всіх». Леонід Гаврилович згадує випадок, який трапився у 1960 році. Тоді головний паротурбінний суховантаж «Фізик Вавилов», збудований на ЧСЗ, потрапив під пориви ураганного вітру швидкістю до 50 метрів за секунду в Карибському морі. Корабель успішно витримав усі випробування, а на борту були «винуватці» карибської кризи — ракети, які знімали з Куби. «З гордістю читали ми телеграму капітана, — розповідає Леонід Шараєв, — який дякував чорноморцям за добротне судно».
Позаочі Анатолія Борисовича називали на заводі «Толя-Боря». Просто люди вважали його своїм і ставилися до нього по-дружньому, по-родинному. Та й він був, попри високу відповідальну посаду, простою людиною. Зі своїми переживаннями, сумнівами, емоціями. Щирі вияви емоційності колишнього директора згадує перший віце-президент Асоціації суднобудівників України, корабел в третьому поколінні Віктор Лисицький. «Знаю, що коли будували авіаносні кораблі, було непросто. Це принципово нова техніка, а завдання сформульовані розпливчасто, поставки комплектуючого обладнання йшли з порушеннями графіка. Але корабель треба здати в строк. І ось коли на оперативних нарадах з’ясовувалося, що графік не виконували і кожен починав шукати відмовки, Анатолій Борисович кидав окуляри об стіл і… плакав. Казав: «Що ж я вам поганого зробив? Це ж не мені треба — для країни». І сльози ці не були сльозами відчаю чи показухи. Вони були щирими, від величезного напруження».
А Ігор Овдієнко пам’ятає ще один випадок спілкування з Анатолієм Борисовичем. Каже, що і тепер, коли згадує той епізод, «мурашки по тілу». Ігор Миколайович відповідав за випробування абсолютно нового турбогенератора: «Під час випробування стався гідравлічний удар. Опорний підшипник турбіни вийшов з ладу. Замінити його неможливо, поки не охолоне турбіна, а холоне вона принаймні чотири години. Потім довелося відповідати на планірці. Я дуже докладно професійно пояснив: погано спроектований паропровід, не продувався конденсат і тому стався удар. Я переконав директора, видно було по очах. Але він все одно розлютився: «Хлопчисько! Замість того, щоб як слід підготувати здавальну команду, він мені пояснює, як це все сталося». Насправді він усе правильно говорив. Я навіть і не думав ображатися. За діло одержав».
У Миколаєві Анатолія Ганькевича пам’ятають. Видають книжки, створено фільм, встановлено меморіальну дошку на будинку, де він жив. Верховна Рада України прийняла Постанову «Про відзначення 100-річчя з дня народження державного діяча, видатного організатора суднобудівного виробництва України Анатолія Борисовича Ганькевича». Але найкращим доказом нашої пам’яті про видатного корабела було б відродження суднобудування. Уже в останні місяці життя він дав такий наказ: «Треба будувати кораблі. Будуть кораблі — буде все».
ДОСЬЄ «УК»
Анатолій ГАНЬКЕВИЧ (15.01.1912 — 11.09.1986). Державний діяч, видатний організатор суднобудівного виробництва України. Десять років очолював суднобудівний завод ім. 61 комунара. З 1959-го по 1979 рік був директором одного з найбільших у світі суднобудівних заводів — ім. І.І. Носенка (згодом перейменованого в Чорноморський суднобудівний завод).