У матеріалі «Омріяне житло з… вулканічного скла» («Урядовий кур’єр», 28.09.2013 року) йшлося про те, що Броварський завод будівельних конструкцій відкрив нову еру — еколого-енергозберігаючу — у виробництві. Запропоновані на підприємстві новації із заміни газу на торф допоможуть значно здешевити виробництво продукції і постачати бюджетним організаціям райцентру дешеву електро- і теплоенергію. Вигідно всім. Тим більше, що родовища торфу в районі є і розробляються давно. На це й розраховували ентузіасти.
Але, як з’ясувалося, на словах і в районі, і в Київській обладміністрації всі ніби «за» використання альтернативних дорогому газу видів місцевого палива. Коли ж доходить до справи, чиновники, які з трибун закликають бути ощадливими, ентузіастів слухають, але не чують. З таким висновком завітала до редакції делегація дочірнього підприємства «Рожниторф» ДП «Київторф». А саме на продукцію цього колективу розраховували броварські будівельники. Мотив один: близько транспортувати. Проте, як мовиться, очі бачать, а робочими (саме робочими) руками не дістати.
Ініціативу «низів» стримують «верхи»
Щоб добути торф, треба зняти верхній пласт ∂рунту. Так відкривають родовища для експлуатації. Аби зробити це, підприємству потрібен дозвіл (і не один!) численних державних інституцій. І тут «верхи» — на порозі до роботи. ДП «Рожнівське торфопідприємство» працює з 1947 року. Найважчими стали останні десять років. Витримали. Зберегли головне: можливість трудитися на державу. Відчувають і готові задовольнити потреби ринкової економіки. Не лише в Україні. Приміром, знають як виготовити продукцію, що цікавить Дубаї, Європу. Найважливіше: можуть стати партнером Броварського заводу будівельних конструкцій, а разом — наповнювати місцевий бюджет, створювати додаткові робочі місця, використовувати місцеві ресурси, аби зменшити витрати на дорогий газ, здешевити, а отже — зробити доступнішою продукцію майстрів-будівельників і знизити витрати міського бюджету на енергоносії.
Потрібно все це? Однозначно. Реально? Так. Далекого 1947 року саме торф заміняв і газ, і електроенергію. Є кому втілювати задуми в життя? Безперечно. Відповідає задум політиці, яку здійснює уряд щодо активізації економіки й енергозаміщення? Звичайно. За чим затримка?
— Нашому підприємству належали ділянки з видобутку торфу протягом тривалого часу, — розповідає директор ДП «Рожниторф» Михайло Чуприна. — Не з вини колективу в державі склалися такі умови, що 1996 року їх було передано до місцевих сільських рад. Тепер, аби вести там виробництво, потрібна ліцензія, а для її отримання — відповідні дозволи. Вже кілька років оббиваємо пороги Броварської районної і Київської обласної адміністрацій. Марно.
Михайло Васильович дістає теку з листуванням. Ось одне з послань до Броварської райдержадміністрації.
«Дочірнє підприємство «Рожниторф», що входить до складу Державного підприємства «Київторф» Державного концерну «Укрторф» Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, займалося видобутком торфу на родовищах «Мехедово» та «Трубайло», запаси яких розташовані в межах сільських рад сіл Рожни, Пухівка та Світильня Броварського району Київської області за межами населених пунктів.
В Україні мають розроблятися регіональні програми з розвитку торфодобувної галузі та на виконання доручень Президента України передбачається скорочення споживання природного газу шляхом збільшення обсягів використання торфу як альтернативного виду палива, що передбачає впровадження нових технологій з використанням торфу для теплоенергетичних та сільськогосподарських цілей. Ми готові долучитися до цієї роботи.
Рожнівському торфопідприємству раніше належало приблизно 123 гектари землі під видобуток торфу, з яких 36 гектарів на родовищі «Трубайло». На підприємстві з 1953 року працювало майже 300 робітників, виробляли брикет для опалення, рослинний ∂рунт для Києва (озеленіння) та сільгоспторф для добрива.
З введенням у 1996 році в дію податку на землю земельні ділянки були передані до місцевих сільських рад, копалини були покинуті та не вироблені.
Так, на родовищі «Трубайло» за межами населеного пункту села Світильня розташована земельна ділянка площею понад 1200 гектарів із запасами торфу понад 30 мільйонів тонн глибиною залягання до чотирьох метрів.
Для розробки регіональної програми з розвитку торфодобувної галузі у Броварському районі пропонується на родовищі «Трубайло» збудувати завод із переробки торфу, на якому будуть виробляти напівбрикети для опалення з використанням його і на внутрішньому, і на європейському ринках. Відновлення видобутку на зазначеному родовищі дасть змогу із залученням інвестицій впровадити нові технології з використання торфу у теплоенергетичних і сільськогосподарських цілях.
Враховуючи вищевикладене, колектив підприємства просить виділити ДП «Рожниторф» для поновлення проведення видобутку на родовищі «Трубайло» земельну ділянку площею 20 гектарів у довгострокову оренду».
Позитивної відповіді не отримали.
— Терпець увірвався, — каже головний інженер підприємства Олександр Хоменко, — і я особисто звернувся до керівництва облдержадміністрації. Ходив захищати державні інтереси. Мене вислухали, та віз і нині там.
Головний інженер пішов не лише з усним проханням. Узяв лист трудового колективу, в якому зокрема зазначалося, що затягування з розв’язанням проблеми завдає збитків району, області, свідчить про ігнорування керівництвом району та області указів Президента та розпоряджень уряду щодо розвитку економіки.
Відповідь за підписом голови Київської облдержадміністрації, яку отримали в колективі 2012 року, була точнісінькою копією відповіді 2011 року. Як і годиться, лист знову передали на розгляд у райдержадміністрацію, куди вже зверталися раніше.
Ось так працюємо над виконанням урядових вимог щодо енергозаміщення! Чого в цій історії бракує найбільше? Зацікавленості влади у розв’язанні проблеми. Що хочуть люди? Працювати. Бути корисними. Вони не просять додаткових коштів, обладнання… Потрібен лише дозвіл державному підприємству на роботу, яку виконували з 1947 року. І якби при цьому навіть виникали якісь ускладнення для його оформлення, на те й існують місцеві органи влади, аби допомагати організовувати роботу, а не тяганину.
Продукція «Рожниторфу» потрібна не лише Броварському району. Коли про нашу ініціативу, розповідають на підприємстві, почули керівники сусідніх цукрових заводів, одразу ж запропонували підписати угоду про постачання торфу, оскільки там відмовляються від газу. Вимога одна: дайте гарантії, що замовлення виконаєте.
— Дамо, бо з роботою впораємося, — каже Михайло Чуприна, — але за умови, що влада нам дозволить працювати…
Якщо на регіональному рівні чиновники не хочуть працювати на державний інтерес, то уряду просто необхідно допомогти державним підприємствам: відповідною постановою зобов’язати Державне агентство земельних ресурсів України надавати попередні погодження державним підприємствам на отримання земельних ділянок для видобутку торфу, які потребують цього, і подальшого отримання ліцензії без участі корумпованих чиновників.
Парадокс: із трибун чиновники закликають використовувати місцеві ресурси, а коли доходить до діла — напускають такого туману! Чому б це? В селах, де зацікавлені, аби підприємство працювало (дає робочі місця, відрахування до бюджету, рекультивує відпрацьовані території), вважають, що причина проста: торф добувають у заплавах річок, а до тих місць не байдужі люди, які скуповують землі… І переконують, що навіть ліцензія на користування надрами не гарантує державному підприємству можливість працювати.
І приклад наводять. «Київторф» отримало такий документ 1999 року. На ділянці «Старе» (Бориспільський район) торф добували з 1929 року. Коли ж власники ліцензії з’явилися там у наші часи, з’ясувалося, що територія поділена між забудовниками…
Ось і запитують люди: «Для чого влада: державу будувати чи роздавати?!» При цьому наводять ще один факт.
Лінійкою по долі людей
Коли засновували «Рожниторф», на околиці села виросла вулиця новобудов: виробничі приміщення і будинки робітників. Піднялося там не одне покоління людей. Не думали не гадали вони, що в наш час їх поставлять поза законом. Як?
Якщо дивитися на фото, зроблене згори, то видно, що вулиця Торфова рваною лінією вклинюється в ліс, що належить державній організації «Резиденція «Залісся». Зрозуміло, що спершу виникла вулиця, а через багато років — резиденція. Це важливо.
І ось чому. ДО «Резиденція «Залісся» включила землі жителів с. Рожни до своєї власності. Тож вони тепер вдома не господарі, бо на карті під лінійку провели пряму, без урахування конфігурації вулиці, лінію.
— Аби виправити помилку, — каже Михайло Чуприна, — виконком Рожнівської сільської ради звернувся до відділу Держземагентства щодо відновлення справедливості. Неодноразово зверталися до ДО «Резиденція «Залісся» дати згоду на виправлення помилки. У відповідь — мовчання. Як бачите, ні торфу не дають копати, ні господарювати вдома не маємо права. Люди стали зайвими…
Ситуація, яку переживає ДП «Рожниторф», — не районного і навіть не обласного значення. Вона віддзеркалює ставлення посадовців, які мають проводити і захищати державну політику, до виконання своїх обов’язків. Якщо в цьому випадку вони безсилі (хто в це повірить?) сприяти прогресу, то повинні були аргументовано роз’яснити людям свою позицію. Натомість відбуваються відписками.
За всім цим — гальмування розв’язання трьох загальнодержавних проблем. Компрометується влада. Не виконується рішення уряду про енергозаміщення і піднесення економіки. Місцева влада не дбає про створення умов для роботи державного підприємства. Все це виливається у збитки для держави, гальмує розвиток регіону і піднесення добробуту тих, хто хоче і може працювати.
Чому, м’яко кажучи, чиновники байдужі і пасивні? Бо практично ні за що не відповідають. Зокрема і за нереалізовані можливості регіону. Страждає не лише економіка. Калічиться життя населення…