Дизайнери Альона Ворожбит і Тетяна Земськова 20 років радують модниць і спростовують міфи, зокрема, про неможливість жіночої дружби та провінційність української моди. До відомого й за межами України дуету модельєрів, які мають особливі права на Ukrainian Fashion Week, я, звісно, мав професійні запитання. Та почав не з них.
— Альоно, Тетяно, не знав, що ваша штаб-квартира розташована біля Майдану Незалежності, який недавно, без перебільшення, був центром Європи.
Тетяна: — Ми бачили Майдан щодня, і після роботи йшли допомагати, здебільшого фінансово. Там надихалися фантастичною мужністю, силою духу майданівців. У мене болить серце за тих, хто не поділяє цінностей Революції гідності.
— У вас не зменшиться заможних клієнтів, зокрема в Росії, коли оприлюдню ваші роздуми про Майдан? Тим більше, що купуєте маскувальні сітки для воїнів АТО.
Альона: — Ми ніколи не приховували своїх поглядів. Якщо людина живе іншими ідеями, це не означає, що ми вороги — залишаємося партнерами. Ціную в українцях їхню толерантність до іншої думки. І сподіваюся, що це не втратиться. Цього нема в Росії.
— Гадаю, щоб ствердитися як митець, треба осмислювати себе в координатах громадянина країни і жителя Землі, тому ми почали розмову про політичні рухи у світі. А як почався ваш професійний рух?
Тетяна: — Ще студентами 1993 року ми взяли участь в Асамблеї неприборканої моди в Ризі. Цікавий факт: якщо член журі Юдашкін їхав через парк на автівці з охороною, то Пако Рабан вважав непристойним їхати парком, йому подобалося йти у компанії з журналістами і студентами. Він поводився безпосередньо: коли колекція недотягувала до конкурсного рівня, аплодував, щоб це неподобство якнайшвидше закінчилося.
Альона: — Коли ми починали, ніхто з наших клієнтів і друзів не хотів зізнаватися, що одягається в українське. Вони із задоволенням носили речі нашого дизайну, але говорили іншим, що це японський дизайн. Отож ми починали як «японські» дизайнери.
Тетяна: — А нині вони вже з гордістю кажуть, що це від нас. І запитують, чому не пишемо, що речі зроблено в Україні, зокрема в Києві.
— У вас склався винятковий дизайнерський дует як для світової моди. Ви разом понад 20 років.
Тетяна: — Хоч я росіянка, а Альона українка, в нас повне порозуміння. Та гадаю, нам просто ліньки розбігатися (сміється).
Альона: — Це не звичка, а органічна потреба працювати разом. Дві думки, дві голови краще, ніж одна. Якщо у мене сумніви, є до кого звернутися як до людини, рівної тобі.
— Кожна з вас чимось доповнює бренд. Чим Альона наповнює його, на вашу думку, Тетяно?
Тетяна: — Альона — людина конкретна, вона працює на результат, ставить реальні завдання, і якщо я подумки відлітаю далеко, повертає мене на землю. Вона займається фінансами, бо мені цього довірити не можна.
Альона: — Таня народжена під знаком Стрільця. Стріляє в невідомість, її заносить у творчості. Мені важливий результат, а Тані — процес.
— Як склався ваш дует?
Альона: — На першому курсі Інституту технології та дизайну надійшло запрошення взяти участь у конкурсі Ніни Річі для країн Східної Європи. З’явився стимул, бо конкурс звільняв від колгоспу. Ось тоді ми об’єдналися і відіслали ескізи. І вони пройшли відбір. Але ми не уявляли, як це можна втілити, бо малювали просто красиву картинку.
Тривав 1991 рік, не було з чого зробити річ. Але тут прокинувся інститут. Нам знайшли матеріали, про які і мріяти не могли. Скажімо, шкіру, яку порізали на дрібні клаптики, і вони стали як піна. Ми отримали, крім основного диплома, приз за нетрадиційне використання матеріалу. А в інституті бідкалися, що студентки зіпсували шкіру.
— Нині у вас у кожному показі є роботи зі шкіри. А ще які ваші фішки?
Тетяна: — Поєднувати непоєднуване, коли одне повинне підсилювати інше. Міксуємо стилі. Не любимо крикливих речей. Одяг повинен підкреслювати індивідуальність людини, яка має бути впевненою в собі та отримувати задоволення від одягу.
— Але ж мода нівелює індивідуальність.
Тетяна: — Ми дизайнери, які пропонують стиль. Нормально ставлюся до того, що клієнтка переміксує наше і створить власне. Мені подобається, коли людина інтелектуально підходить до свого зовнішнього вигляду.
— Раніше ваш бренд називався «Земськова і Ворожбит». А тепер стали «Альона Ворожбит і Земськова Тетяна». Чому відбулися зміни?
Тетяна: — З погляду дизайнерського сприйняття так краще — вслухайтеся. У нас усе реєстровано 50 на 50.
— Скільки працівників виробляють бренд?
Тетяна: — На постійній основі — 15 осіб, але запрошуємо окремих фахівців для колекцій. Наприклад для вишивки, хутра або одягу на великих жінок. Ми виховали власних фахівців.
Альона: — Колись переманювали майстри, наприклад, конструкторів одягу. Ми рік відходили від цієї проблеми. Було обмаль хороших майстрів, а тепер є вибір. До речі, ми нещодавно допомогли працевлаштуватися майстрам із Донецька й Луганська, які перебралися в Київ. Відгуки про них хороші.
— Ви отримуєте натхнення від спілкування з людьми в подорожах?
Тетяна: — Ми об’їздили всю Європу, були у США. Цікаво, як люди порівняно з нами сприймають життя.
Сильне враження від італійців. У них цікаве поєднання молодості й зрілості, навіть мудрості. Ми зрозуміли, що їхня несерйозність від того, що як нація вони мають давні культурні традиції, які зуміли вписати в сьогодення. На моїх очах двоє дівчат перебігали дорогу, мотоцикліст ледь встиг їх об’їхати, навіть упав. Вони, перелякані, верещать. А він піднявся, подивився, що вони цілі, послав їм повітряний цілунок і поїхав далі.
Альона: — Одна з недавніх поїздок була в Лондон, а потім у Париж. Цікаве порівняння. Скажімо, в лондонському готелі нас навіть запитали, чи підходять нам подушки за кольором.
А в Парижі ми вийшли з вагона і прилипли до асфальту. Хтось облив його солодким шампанським. Поряд курили, чого терпіти не можу. На таксі нас відвезли до готелю. Водій спинився на протилежному боці — тягніть речі через дорогу.
Тетяна: — Спостерігала, як француженка, одягнута на десять тисяч євро, із песиком, вартістю кілька тисяч, та пакетами з дорогих бутиків економила на каві не відходячи від стійки, бо за столиком вона на півтора євро дорожча.
Альона: — Ідея французів, зокрема парижан, як прожити, не працюючи жодного дня: із квартири переїхати в меншу, власну здавати і жити без роботи й без масла на хлібі.
— Які ваші враження від клієнток у Штатах, де речі вашого бренда продають у Сан-Франциско та Лос-Анджелесі?
Альона: — Вони кажуть: поки не вигадають чорніше за чорне, носитимуть просто чорне. Цей колір вони сприймають як захист. У них мало прозорого, жінки більш пуританські, ніж у Європі.
Тетяна: — Американці стримані. Але всі готові працювати, бо розуміють: тільки працюючи забезпечать собі добробут. Там і наші переймаються їхнім ставлення до праці.
Щодо творчості Європа креативніша. Та ми хотіли б освоїти Азію. В інтернет-магазині в Абу-Дабі, Малайзії, Гонконгу з наших дизайнерських пропозицій вибрали те, що носять і в Європі.
— У Києві у вас теж не бракує заможних клієнтів, серед них і знамениті.
Тетяна: — У нас одягаються бізнес-леді. З ними приємно працювати, вони цінують чужу роботу. З тими, хто не працює, співпрацювати важко. Не дослухаються до порад, запізнюються, не передзвонюють.
Альона: — Ми працюємо з Оленою Воробей, вона одягає наші речі, коли веде світські шоу із зірками Большого театру. Шиємо речі для прийому в день народження голландської королеви — її родичі живуть в Україні. До речі, під час подій на Майдані вона запросила київських родичів на прийом особисто.
— А де в Україні ваші бутики?
Тетяна: — У Львові, Івано-Франківську, Харкові, Києві. У Донецьку господиня бутика сховала наші речі до кращих днів, хоч люди купували їх до самих обстрілів.
— Займатися дизайном одягу на вашому рівні — витратна справа. Чи є у вас спонсори?
Альона: — Нема. З ними треба думати не про творчість, а як швидше повернути гроші. Але нам спонсорували колекцію для американського тижня моди у Вашингтоні.
— Чи вплинули зміни в країні на ваш бізнес?
Альона: — Єдине, про що прошу уряд, не тиснути на нас податками і не заважати. Ми самі встоїмо, надамо робочі місця, і всім буде добре.
Тетяна: — Ми хотіли співпрацювати з норвезьким торговим брендом, баєрам сподобалися наші речі. Але коли дійшло до конкретних домовленостей з інвестором, він відмовився працювати з Україною, сказав, що в нас часто змінюються правила. Але це було ще за часів Януковича. Нині в нас великі надії, але…
— Що ви, успішні жінки, порадите нашим читачам?
Тетяна: — Отримуйте задоволення від кожного дня життя.
Альона: — В останній день перебування в Італії я побігла купувати журнали, біля кіоску ледве перевела подих. А продавець каже: дама, дихайте. Він вважає, що його життя вдалося, і отримує задоволення від кожної хвилини. А я така ділова, крута… Аж задихалася. А живемо в такий цікавий час!
Тетяна: — У Лондоні під час Майдану в першій половині січня я прочитала оголошення: «Якщо тобі нудно — їдь в Україну». Знайомі татари сказали нам: «Ви отримали свою незалежність просто так, тобто авансом». Тож нині розраховуємося. Не буває нічого, щоб просто так давали.
Георгій-Григорій
ПИЛИПЕНКО
для «Урядового кур’єра»