Завідувач відділу Національного
архітектурно-історичного заповідника
«Чернігів стародавній»
Алла ГАРКУША
Майже тисячу років тому подорожні йшли до Чернігова, який був центром об’єднання слов’янських племен сіверян, тією ж київською дорогою, якою нині мчать автівки. Минувши браму, піднімалися на Дитинець, укріплений ровом, валом та дерев’яними стінами, і зразу завмирали, затамувавши подих, перед пишним княжим палацом, єпископським двором та предивними як на той час обрисами храму Спаса. Тоді, напевно, на Дитинці не було таких велетенських старих дерев, як тепер. А нині треба ступити в їх затінок і пройти вперед, доки сяйнуть хрестами вежі літописного собору, вперше згаданого в «Повісті минулих літ» 1036 року.
Злегка проводжу рукою по білосніжній стіні й відчуваю зашпори в пальцях: родовід чернігівських князів іде з глибини століть, а Спаський собор заклав внук ключниці Малуші і князя Святослава, син князя Володимира, котрий хрестив Русь, і полоцької княжни Рогнеди — перший літописний князь Чернігова хоробрий воїн Мстислав Володимирович, брат Ярослава Мудрого. Можливо, саме тут, де я торкаюся стіни, лишився невидимий відбиток його долоні…
— Мене просто вразив дух собору, коли вперше його побачила 30 років тому, — зізнається моя співрозмовниця, завідувач відділу науково-просвітницької роботи Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній» Алла Гаркуша. — Це — дух самого часу, дух давнини. Він настільки присутній у цьому храмі, що я завмерла і ніби опинилася в ХІ столітті!
Ця серцевина храму збереглася від ХІ століття. Фото Миколи ТУРЧИНА
Об нього розбиваються хвилі часу
— Пані Алло, не хочеться проводити жодних паралелей ні з Софійським собором, ні з собором Паризької Богоматері — кожен з них має свою неповторну історію, ауру і шанувальників. А чим, на ваш погляд, унікальний чернігівський храм Спаса?
— Цей собор був першою мурованою спорудою в Чернігові, дивом для жителів дерев’яного міста. Його споруджували візантійські зодчі. Ви уявляєте собі: приїхати в той час із Константинополя далеко на північ… Це був своєрідний архітектурний експеримент: візантійці поєднали хрестово-купольний храм — досить популярний тоді в Константинополі —з романською базилікою. У ті часи це було дуже незвично. Унікальне й те, що збереглися фрагменти декору інтер’єру різного часу: можемо побачити фрагменти ХІ ст., ХVІІІ, ХІХ ст. Хочеться сказати і про пронесену крізь століття незрушність цієї святої будівлі: через Чернігів проходило багато війн, були стихійні лиха, пожежі, і все це якщо навіть торкалося собору, то в порівнянні з ним втрачало свою масштабність, тому що жодні катаклізми не змогли зруйнувати його дощенту. І через те сьогодні фахівці з архітектури говорять про унікальний ступінь збереження храму. За час існування собору зовнішній вигляд змінили тільки бічні споруди. Сам же храм — його серцевина — ніколи не перекладався. Як був побудований, так і зберігся, тільки трохи змінилася форма бань. Навіть під час Другої світової війни серйозних пошкоджень не було: кулі в стінах, осколки снарядів… Але ви розумієте: якщо товщина стіни понад 1,75 м, то для неї це дрібниці. Я б сказала, що унікальність цього собору схожа на багатогранний дорогоцінний камінь: повернеш — і кожна грань грає по-своєму.
— А навіщо князю Мстиславу знадобився такий великий як на ті часи, такий грандіозний і не схожий на інші храм?
— На ті часи мурована споруда була демонстрацією престижу. Людина, яка хотіла заявити про себе, намагалася щось побудувати з каменю. Дерев’яні споруди легко горіли, а мурована, та ще й такого розміру — це вже підкреслення власної величі і значення свого князівства. У цьому питанні треба звертатися до історії: Мстислав, князь Тмутараканський і Чернігівський, змагався за київський стіл зі своїм братом Ярославом Мудрим і, перемігши його у битві, запропонував мир: у 1026 році брати розділили батьківський спадок по Дніпру. Так лівобережжя відійшло Мстиславу. Його князівство було величезним, досягаючи Оки, Дону й Азовського моря. І хоч, за словами літописця, в часи правління братів «була тиша велика в землі Руській», суперництво між Києвом і Черніговом залишалося. Тож спорудження дивовижного, не схожого на інші храму — цілком зрозуміле у цій ситуації. Крім того, в такому храмі завжди моляться за благодійника — і за життя, і після смерті. Коли зненацька Мстислав Володимирович помер, у літописі з’явився запис, що його поховано в церкві Святого Спаса, яку він сам і заклав.
З ХІ ст. і по сьогоднішній день Спаський собор - окраса колишнього княжого Дитинця, нинішнього Чернігівського валу. Фото Миколи ТУРЧИНА
Де вічний спочинок княжий?
— Отже, після Мстислава Володимировича турбота про недобудований собор перейшла до наступного князя…
— Одноосібним князем у Київській Русі стає Ярослав Мудрий. Лише 1054 року в Чернігові починає княжити син Ярослава Мудрого — Святослав Ярославич. На цей час собор уже був збудований. За свідченням дослідників, Святослав займався його оздобленням. І, звичайно, в цей час головним духовним осередком Лівобережжя остаточно утверджується саме Спаський собор. Біля нього, на Соборній площі, відбуваються всі найважливіші події. В ньому перед вівтарем (такої конструкції як іконостас тоді ще не існувало, а вівтарний простір був практично відкритий) давали клятви вірності укладеним угодам, щоб підкреслити їх важливість. Також собор був усипальницею чернігівських князів. Де вони поховані — ще треба з’ясувати. Можливості їх дослідити принаймні у ХХ столітті так і не знайшлося. Спочатку радянська влада прийшла, а про її відносини з церквою відомо. Хоч у певному плані собору й поталанило: його не перетворили на овочесховище, він став складом музейних реліквій. Потім почалася Друга світова війна — не до розкопок було. Коли в 1967 році собор став музеєм, зразу навалилося дуже багато різних завдань. Треба було реставрувати настінний живопис, а ця робота забрала багато зусиль і часу. Була спроба зайнятися розкопками вже в 90-х роках минулого століття, але храм на той час став діючим, і всі роботи згорнули.
— Розповідають про підземні лабіринти, котрі ведуть від Спаського собору до Десни…
— Знову-таки, багато відповідей на запитання засипані землею. Ми багато чого не знаємо. Але це не применшує величі і грандіозності храму Святого Спаса, його величезного культурного, архітектурного, історичного й духовного значення для Чернігова, котрий завжди був центром християнства, осередком православних святинь.
Євдокія ТЮТЮННИК,
«Урядовий кур’єр»
ЗА КРОК ДО СЕНСАЦІЇ
Віктор ТКАНКО,
заступник голови Чернігівської
облдержадміністрації:
— Ми розпочали проект, аналогів якому ще не було: сучасним приладом — геолокатором — просканували 2 тис. квадратних метрів площі навколо Спасо-Преображенського собору і в його середині. Під «товщею тисячоліття» — на глибині 7 метрів пролягає історичний шар часів Київської Русі. Допоміг у цій справі голова ради директорів «Балтійської будівельної компанії» Ігор Найвальт, котрий у підмосковному селі Передєлкіно споруджує храм імені святого благочинного князя Ігоря Чернігівського. Кілька днів тому ми одержали результати сканування.
Тепер історики й археологи ламають над ними «списи». Єдине, про що можна з упевненістю сказати, місця поховань чернігівських князів не знайдено. Але скільки їх лежить під стінами Спасу і хто саме похований — відповідь на ці запитання сподіваємося одержати після археологічних розкопок, які розпочнуться біля храму.
ДОСЬЄ «УК»
Алла ГАРКУША. Народилася на Вінниччині. За фахом — історик. Починала працювати в Національному архітектурно-історичному заповіднику «Чернігів стародавній» 15 років тому молодшим науковим співробітником. Має наукові праці на історичну тематику, опубліковані в різноманітних виданнях. Співавтор книжки, виданої до 975-річчя чернігівського Спасо-Преображенського собору. Завідувач відділу науково-просвітницької роботи Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній».