Коли депутат Сумської обласної ради Микола Березін запропонував з’їздити до села Велика Рибиця, де впродовж багатьох років успішно функціонує одне з найпотужніших сільськогосподарських підприємств Сумщини агрофірма «Псьол», охоче погодився з кількох причин.

По-перше, Микола Якович — голова постійної комісії обласної ради з питань бюджету, соціально-економічного розвитку та інвестиційної діяльності, тож чудово знається на економічній ситуації в області. І якщо вже пропонує об’єкт для відрядження, то неодмінно важливий і знаковий.

По-друге, агрофірма«Псьол» добре відома в усій окрузі як структура, де виробнича та соціальна діяльність заслуговують не просто на увагу, а вивчення, поширення і впровадження досвіду. Адже окремі аспекти роботи  межують з економічними якщо не дивами, то чимось близьким до цього.

По-третє, з директором «Псла» свого часу випадало зустрічатися і спілкуватися, хоча це було доволі давно, тому спрацювала елементарна журналістська цікавість: як живе агрофірма в нинішніх доволі непростих, щоб не сказати жорстких, умовах? Коли службовий легковик виїхав за межі обласного центру, Микола Якович одразу загострив увагу на цікавому факті: їдемо дорогою державного значення, на ремонт якої надавали гроші не тільки агрофірма «Псьол»,  місцеві бізнесмени і бюджет, а й тамтешні… селяни, тобто жителі Миропільської ОТГ.

Несподівано і незвично? Авжеж. Бо чи багато в Україні прикладів, коли за ремонт державних магістралей беруться ті, хто міг би просто відмахнутися або ж розвести руками: мовляв, це не наше. От якби місцеве сполучення, то інша річ. А тут — вибачайте.

Однак тим і цікава різнобічна і результативна господарська діяльність агрофірми, яка працює нестандартно, розмашисто, навіть з якимось особливим економічним азартом.

Тож сьогодні територію Миропільської ОТГ, зокрема в географічному трикутнику Миропілля — Велика Рибиця — Мала Рибиця, справедливо вважають острівцем соціального добробуту, міцної інфраструктури, оазою економічної стабільності, краси і затишку.

Доки говорили, дорога привела до чепурного й охайного села Велика Рибиця на березі річки Псел.

В око відразу впали облаштована автобусна зупинка, обабіч дороги — новенькі ліхтарні стовпи, молоденькі ялини, берізки, липи. Стало зрозуміло: у цьому селі є справжній господар.

Щоб зберегти село, потрібні такі, як Микола Калініченко

Директору «Псла» Миколі Петровичу Калініченку 63 роки. Випускник Полтавського сільськогосподарського інституту, за фахом агроном.

Як розповідає сам, до Великої Рибиці  4 лютого 1984 року його привезло тодішнє районне керівництво після проходження «аграрного хрещення» на посадах начальника дільниці та заступника голови одного з колгоспів Краснопільського району.

Сказали коротко: бери господарство і керуй. Пригадує, що тоді був узутий у легенькі черевики і на молочнотоварній фермі ненароком шугонув у силос. Та й згодом на вулицях села відчував дискомфорт від того, що постійно шукав сухі острівці, яких не знаходив. Ще тоді дав собі слово: насамперед зайнятися дорогами — і не тільки в селах, а й тими, що ведуть до них.

Забігаючи наперед, варто наголосити: даного слова Микола Калініченко успішно дотримує. За 34 роки керування за його активної участі збудовано і відремонтовано понад 50 кілометрів доріг, на які агрофірма постійно спрямовує суми з багатьма нулями. Тобто на території чотирьох сільських рад, де орендує землю «Псьол» (а це 6400 гектарів), немає жодного населеного пункту, де не ступала б нога дорожників.

Та чи тільки про дороги клопочеться агрофірма і її керівник? Хоч про яку сферу життєдіяльності йдеться, неодмінно знайдеться конкретний приклад-ілюстрація. Треба було спорудити дитячий майданчик у сусідньому Миропіллі — будь ласка: за кілька місяців виросло справжнє дитяче містечко, до якого нині приїжджають сотні батьків з малечею навіть із Краснопілля та Сум, не кажучи про сусідні села.

Захотіли спорудити спортивні майданчики — те саме. За це агрофірма і її керівник навіть отримали подяку від голови Національного олімпійського комітету України Сергія Бубки.

А що вже казати про школу, дитячий садок, медичні заклади! Та й торгівля на висоті: любо-мило зайти до магазинів «Псла», яких в окрузі до десятка  і де широкий вибір харчових продуктів насамперед власного виробництва.

Є навіть свої магазини господарчих товарів, швейний цех, перукарня, інші побутові об’єкти, що працюють під егідою агрофірми. Утім, потрібні економічні передумови, щоб функціонувала соціальна сфера. На щастя, вони є, і до того ж міцні, стабільні, з перспективою.

Основа добробуту — люди

Знайомлячи із Великою Рибицею, Миропіллям і господарством, Микола Калініченко насамперед провів до пам’ятника загиблим землякам у роки Другої світової війни, на стелі якого вибито понад 300 прізвищ. Сказав щиро і просто: про цих людей треба пам’ятати завжди. І вказав рукою на ряди рівненьких, мов під шнурок висаджених, туй, привезених із Західної України та сусіднього Могрицького лісництва. Особисто клопотався саджанцями — і не тільки туй. Розповів, що з нагоди 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка (до слова, у робочому кабінеті директора на видному місці — портрет Кобзаря) висадили 200 молоденьких ялин, а ще берізки, липи. Бо великого розуму не треба, щоб пиляти і рубати — треба садити і доглядати, аби через роки навколо було зелено і затишно.

Затим Микола Петрович влаштував справжню екскурсію і Великою Рибицею, і Миропіллям.   Що не об’єкт — то окрема розповідь. Наприклад, хлібопекарня, хоч їй більше пасує визначення «міні-хлібзавод», де працюють понад 30 селян. Щодня тут випікають різноманітні хлібобулочні вироби, асортимент яких оновлюється щоквартально. Від покупців немає відбою. Продукцію доставляють 4—6 машин у різні куточки області — до населених пунктів Краснопільського,  Недригайлівського, Лебединського, Сумського, інших районів.

Споживачі швидко оцінили переваги екологічно чистих хлібобулочних виробів, адже пекарі використовують борошно лише власного виробництва, інші органічні компоненти.

Не можу не згадати кондитерський цех. Із продавцем магазину «Псьол» Людмилою Бєлік узялися підраховувати, скільки видів тортів тут виготовляють. Дійшли до 30 і збилися. А ще  кекси, пиріжки, пряники, різна здоба…

Як сказав Микола Калініченко, щоб бодай побіжно оглянути все господарство, потрібно не менш як два-три дні.

І скрізь працюють великорибицькі селяни, яких він вважає найпершим і найдорожчим скарбом. Та й самі працівники, з якими випало спілкуватися, не приховували свого шанобливого ставлення до керівника. Хоч про які аспекти життя говорили, просто і невимушено посилалися на «Петровича». Мовляв, якби не він, то від навколишніх сіл уже майже нічого не залишилося б або спіткала б доля сотень населених пунктів — запустіння і занепад.

Між іншим, із Великої Рибиці на закордонні заробітки не поїхала жодна людина, бо не шукають добра від добра.

А дорогу треба ремонтувати

Якщо скласти умовний рейтинг питань, які порушували місцеві селяни і їхній керівник, то на першому місці — дороги. Про що згадував Микола Березін, коли їхали до Великої Рибиці. Справді, факт неординарний. І не тільки тому, що на дорогу державного значення скидалися всім миром, зокрема й місцеві жителі. Ідеться про інше.

Свого часу, коли гостро постало питання ремонту окремих ділянок за напрямком Суми — Миропілля, місцева громада заручилася офіційною підтримкою обласної влади та дорожників, представники яких приїздили до селян і твердо пообіцяли взяти участь у спільному фінансуванні 50 на 50.

Перші 50 відсотків коштів у Миропільській ОТГ зібрали: «Псьол» надав 12 мільйонів гривень (довелося брати кредит), місцевий бізнес, бюджет та селяни з особистих заощаджень — близько двох. Чекали обіцяних 14—15 мільйонів, тобто решти 50 відсотків  немає і досі.

А тим часом гостро потребують ремонту 2,5 кілометра дорожнього відрізка між Миропіллям та Великою Рибицею і 3 кілометри — між Барилівкою та Грунівкою.

В ОТГ справедливо вважають: не личить обіцяти і не дотримувати слова. Бо це вже чимось схоже на дорожні «наперстки», гратися в які з громадою нікому не дозволено.

Нині «Псьол» — це:

► майже 300 селян, котрі постійно працюють, їхня щомісячна заробітна плата значно вища за середню в області;

► виробнича діяльність за 12 господарськими напрямами, зокрема переробка рослинницької і тваринницької продукції, вирощування риби, птахівництво, будівництво, торгівля тощо;

► сучасний парк комбайнів, тракторів, іншої сільськогосподарської техніки відомих світових марок;

► новітні технології вирощування сої, пшениці, соняшнику, кукурудзи;

► потужна база для зберігання збіжжя;

► суттєві відрахування до бюджетів різних рівнів. Зокрема, нинішнього року очікується 24 млн грн, або в розрахунку з гектара — майже 4 тис. грн, що є одним із найвищих показників на Сумщині;

► підтримка соціально незахищених верств населення, насамперед пенсіонерів.

ПРЯМА МОВА

Олександр МАСЛАК,
директор департаменту
агропромислового розвитку
Сумської ОДА:

— Агрофірма «Псьол» — яскравий приклад ефективного використання землі, матеріально-технічних та інших ресурсів. Це, образно кажучи, енциклопедія економіки, фінансів, соціуму та інших аспектів господарської і виробничої діяльності в умовах створення та становлення об’єднаних територіальних громад.

Значний досвід Великої Рибиці має стати надбанням інших аграріїв краю, завдяки чому міцнітиме насамперед добробут населення, інфраструктура сіл, тобто здійснювані реформи наповнюватимуться конкретним змістом.

А головне — села не зникатимуть з карти України, а міцнішатимуть і розвиватимуться.