Простий і ефективний інструмент залучення внутрішніх інвестицій — аграрні розписки — давно працює у розвинених країнах і приносить дохід не лише аграріям, а й інвесторам. При цьому за кордоном інвесторами можуть бути не лише грошовиті бізнесмени. Навіть людина середнього достатку, яка має скромні (за їхніми мірками) заощадження у кілька тисяч євро чи фунтів і поки що не збирається їх витрачати, зате хоче примножити, може вкласти ці кошти у певне сільськогосподарське підприємство і наприкінці аграрного сезону отримати дохід.

Хотіли як краще

У нас, на жаль, поки що не так — держава застосовує громіздкі механізми обліку та контролю не завжди там, де це справді потрібно. От для спрощення та здешевлення операцій з аграрними розписками депутати від владної більшості й розробили цей законопроєкт.

Ним пропонувалося зокрема перевести аграрні розписки в електронну форму і зберігати в єдиному електронному реєстрі. У цьому реєстрі й вчиняють усі дії з такими розписками, як-от видача, забезпечення виконання, припинення дії тощо. Боржники та кредитори можуть вчиняти відповідні дії як самостійно, за допомогою електронного цифрового підпису, так і через нотаріуса, а операції купівлі-продажу такої розписки — через систему депозитарного обліку.

Свою підтримку законопроєкту вже встигла висловити Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Вона вбачає в документі можливість удосконалити обіг таких розписок як фінансових документів через механізми фондового ринку, тому сподівається на доопрацювання проєкту і його ухвалення у повторному першому читанні. Все це добре, але є й спірні моменти.

Бажане й дійсне

На думку авторів законопроєкту, розписки можуть видавати сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи. Для цього документ містить певні вимоги до членів таких кооперативів. Але навіть з урахуванням цих уточнень пропонована норма не має сенсу. Адже, як уже не раз зауважували з різних приводів, сільськогосподарський кооператив узагалі нині не має майнових прав на продукцію, вироблену його членами (обслуговуючий — тим паче). Пропонують ввести таку норму у законодавство, але зараз там її нема.

Таке зауваження висловило зокрема Головне науково-експертне управління Верховної Ради. На думку експертів управління, не стикуються між собою положення законопроєкту, що стосуються права видачі аграрних розписок кооперативами.

В одній статті говориться, що кооператив має таке право, якщо хоча б один із його членів є власником земельної ділянки сільськогосподарського призначення. Проте у наступних положеннях ідеться про продукцію, вироблену цим членом кооперативу, але, на думку експертів, це викликає сумнів у праві сільськогосподарських кооперативів розпоряджатися майбутнім врожаєм — тобто і видавати аграрні розписки також.

Взагалі принцип дії аграрної розписки полягає в тому, що її емітент позичає у когось гроші, за які обіцяє розплатитися або частиною урожаю, або грошима після продажу урожаю (відповідно у законопроєкті пропонується поділ розписок на фінансові та товарні). Але як той, хто видає розписку, може щось обіцяти, якщо власної продукції та власних коштів у нього немає? Вони є у членів кооперативу, але ж розписку видавали не вони!

Те саме — із заставою: нею у всьому світі є майбутній урожай, посіяний тими, хто розписку видає. Але у сільськогосподарському обслуговуючому кооперативі сіють і вирощують урожай окремі сільгоспвиробники, кооператив лише надає їм у цьому певну допомогу.  

Тож чий урожай у цьому разі є заставою? Вже тут закладено такий законодавчий казус, далекосяжні наслідки якого важко навіть передбачити.

Загроза національній безпеці

Також у висновку Головного науково-експертного управління містяться й інші важливі зауваги. Зокрема з метою унеможливлення загрози національній безпеці слід було б визначити коло осіб, які не можуть бути кредиторами за аграрними розписками.

Це офшорні компанії з непрозорими власниками, юридичні особи, власниками чи співвласниками яких є представники держави-агресора, громадяни держав, що не співпрацюють з міжнародною спільнотою у частині протидії відмиванню доходів, юридичні особи з прихованими власниками тощо. Якщо цієї вимоги не дотриматися, може статися, що українські хлібороби проти волі фінансуватимуть міжнародну злочинність та тероризм.

З-поміж інших зауважень: не вказано, які правові наслідки очікують боржника за розпискою, якщо він не повідомив кредитора про перехід права власності чи користування ділянкою, урожай з якої є предметом застави.

На додачу — щодо стягнення у разі невиконання боржником своїх зобов’язань. У такому разі кредитор, за положеннями законопроєкту, може звернутися до нотаріуса за виконавчим приписом. На його підставі орган служби виконання судових рішень протягом тижня має передати кредитору предмет застави.

Але ж, по-перше, очевидно, що пересічному громадянинові буде доволі складно скористатися таким механізмом. Крім того, важко зрозуміти, як законодавці уявляють собі виконання своєї норми на практиці.

Припустимо, що предметом застави є урожай пшениці, але сама розписка — грошова. Що тоді: судові виконавці мають продавати зерно, аби повернути кредитору гроші за його розпискою? Чи це має робити сам кредитор і для цього у його міський офіс чи помешкання привезуть кілька вантажівок зерна? А якщо боржник устиг продати урожай третій особі, а у розписці значиться саме урожай, а не гроші, виручені за нього? Тут простір для уяви відкривається просто безмежний, бо конкретні сценарії розвитку подій важко передбачити… Тож не дивно, що Верховна Рада голосами 246 депутатів відправила законопроєкт на доопрацювання і повторне перше читання.

Система не для всіх

Наостанок варто зауважити, що пропонована схема дії аграрних розписок аж ніяк не може виконувати одне з головних завдань, задля яких такі розписки взагалі існують у світі — вона не здатна залучити заощадження широких верств населення. Адже хоч така система і здається простою з точки зору фахівця ринку цінних паперів, для населення вона такою не є.

Цей наш висновок підтверджують цифри: повідомляють, що за минулі три роки аграрії видали понад 4500 аграрних розписок і таким чином залучили понад 27 мільярдів гривень. За грубим підрахунком, на одну розписку припадає десь шість мільйонів гривень — ясно, що інвестори тут аж ніяк не пересічні громадяни!

І, вочевидь, придбавати на фондовому ринку розписку номіналом у кілька мільйонів прості громадяни теж не будуть… Маємо тут типовий «міжсобойчик» між великими аграрними та фінансовими олігархами, до якого не залучено ані населення, ані малих сільгоспвиробників.

Тож про розширення кола тих, хто має право видавати аграрні розписки (тобто аграріїв), як обіцяно у пояснювальній записці до законопроєкту, навряд чи йдеться. Не будуть великі фінансисти інвестувати у малі господарства, а саме на їхню підтримку розраховано всю цю систему в інших країнах!

Навряд чи задля неї українські громадяни полізуть видобувати свої кревні з панчіх та з-під матраців… Чи, може, перед вітчизняною моделлю системи аграрних розписок таке завдання і не стоїть?