Обшук у Бібліотеці української літератури в Москві, арешт її директора Наталі Шаріної, затримання співголови об’єднання українців Росії Валерія Семененка і нарешті рішення Федеральної міграційної служби РФ про перереєстрацію українських громадян, які перебувають на території Росії, для «визначення їхнього правового статусу» — події невипадкові й тісно між собою пов’язані.

Атаку на культурний осередок українців у Росії інакше, ніж істерією, не назвеш. Адже керівництво Бібліотеки української літератури, навчене попередніми досвідами обшуків і перебуваючи під усевидющим оком ФСБ, намагається чітко дотримуватися драконівських вимог російського законодавства, щоб зайвий раз не наражатися на небезпеку. І, за словами Наталі Шаріної, яку було затримано на 48 годин, у читальному залі і в абонементі бібліотеки під час обшуку не було виявлено забороненої літератури. Проте слідчі органи вилучили книжки про Степана Бандеру і ОУН-УПА зі спецсховища, але жодної з них нема у переліку екстремістських матеріалів. Наталя Шаріна також розповіла, що з бібліотеки було вилучено й дитячий журнал «Барвінок». Може, саме це видання і мало на увазі агентство ИТАР-ТАСС, яке повідомило, що «під час обшуку в бібліотеці було виявлено численні видання з русофобною інформацією».

Вочевидь Кремль наляканий тим, що повільна смерть проекту «Новоросія» неминуче призведе до чудотворного зцілення росіян від масового гіпнозу й установки «бий українських фашистів», і вони зрозуміють, що їхнім єдиним ворогом весь час була ними ж обрана влада. Тому виникла термінова потреба реанімувати серед росіян легенду п’ятої колони — знахабнілих українців, які аж у самій Москві(!) пропагують Бандеру, гляди, ось-ось почнуть розпинати нещасних московських немовлят.

І тут на сцені доречно з’являється міграційна служба Росії, яка вирішила протягом одного місяця «перевірити правовий статус» українських громадян, які проживають в РФ. А їх, між іншим, за різними підрахунками, там перебуває близько чотирьох мільйонів. Мабуть, на ОРТ вже підготували «риби» для майбутніх сюжетів із відділів міграційної служби: натовпи українських заробітчан штовхаються в чергах, щоб будь-що підтвердити своє легальне становище в РФ. І відповідні коментарі «доброзичливих» перехожих на вулицях російських міст на кшталт: «Пусть уєзжают! Бендеровци нам тут нє нужни, я всьо знаю, по телевізору рассказивалі!»

Крім того, цілком ймовірно, що цією черговою картою з назвою «українці в Росії» Москва починає новий етап гри на розбалансування внутрішньополітичної ситуації в Україні. Адже Кремль не відмовляється від найменшої нагоди звести нанівець будь-які позитивні починання української влади. У кожному його порусі в бік України читається погано приховане бажання насолити, зробити так, щоб представити сусідню державу лузером-невдахою, який безуспішно намагається зблизитися з Європою.

Спробуємо поставити себе на місце кремлівської влади, загнаної міжнародними санкціями й низькими цінами на нафту в глухий кут. Як їм врятувати самих себе? Для цього треба дискредитувати Україну! Показати Заходу, що ставки Брюсселя й Вашингтона на успішну й демократичну Україну не зіграли. І якщо ідея «русского міра» провалилася, то й український успіх має також не відбутися. І для цього, вирішили кремлівські ідеологи, необхідно зробити небагато: знайти підстави для депортації хоч би ста тисяч українців, які живуть у Росії, на їхню історичну батьківщину, і тоді почнеться найцікавіше. Свідомість депортованих українських заробітчан, добряче промита російською пропагандою, почне в категоричній формі відторгати все європейське, а потім розпочнуться масові акції протесту проти євроінтеграційного курсу (подібну стратегію Росія кілька років тому вже застосовувала проти Молдови).

Проте цей крок інакше, ніж кроком відчаю, не назвеш. І Кремль може прорахуватися, як це чимало разів траплялося в історії співіснування наших двох країн. А особливо за останній рік новітніх українсько-російських відносин, які змінили не лише геополітичну карту світу, а й свідомість української нації.