РОДИНА
Оксюморон «малий Китай» давно на Тернопіллі закріпився за селом Конюхи Козівського району
Конюхи прожили багатовікове життя-історію, де чимало героїки та водночас і смутку. Але радість завжди прийме, а журбу здолає материнство. Можливо, тому тутешні родини йшли крізь століття, виховуючи багато дітей. І досі за селом, що опинилося географічно, по суті, на межі трьох районів Тернопільщини, зберігається оксюморон «малий Китай». 49 тутешніх жінок уже відзначені почесним званням «Мати-героїня», відповідні документи на таку саму нагороду подали ще на одну особу.
Іринка вишиває, Оксанка малює
Любомира Урманець виховала трьох доньок і стільки само синів. Одна з доньок мешкає в Тернополі, інші теж звили власні сімейні гнізда, але в рідних Конюхах. Кожен із них виховує вже власних дітей, щоправда, поки що — одне чи двійко. На великі свята збираються всі разом у батьківській оселі й стає враз весело, гамірно, щасливо.
Щойно Любомира Урманець сіла за швейну машинку, внучка Іринка одразу й собізацікавилася. Фото автора
Любомира Петрівна каже, що її дорослі діти запитують: «Як могла дати собі раду з їхнім вихованням?» Адже спочатку доводилося їй працювати в колгоспі, а потім і на виробництві, тож де знаходила час?
— Знаєте, я завжди згадувала народну мудрість: «Де троє, там і четверте біля них наїсться». Бог дав мені шестеро діток, і дякую йому за це. А щодо часу… Ой, не було того часу, — скрушно хитає головою багатодітна мати. — Ночі й справді були безсонні. То одного треба накрити, а тут уже й інше плаче, біжу заспокоювати. І нечутно вже світанок підкрався — потрібно було зварити страви та зібратися на роботу. Щоправда, мама допомагала, а потім діточки попідростали, тож доглядали менших братиків і сестричок.
Нині під одним дахом з Любомирою Петрівною мешкають аж чотири покоління. Втіхою, безперечно, є семирічна внучка Іринка. Разом із бабусею Любою та прабабусею (Агафією Іванівною Куриляк) дівчинка любить вишивати, придивляється, як дорогі їй люди шиють на швейній машинці.
А ще доглядає своїх улюблених котиків, корову пастися теж не боїться вигнати. Одне слово, змалечку вона зростає в праці, у повазі до старших. Цього, на жаль, нині так не вистачає багатьом вередливим, зманіженим, з достатком дітям.
Шестеро синочків і доньок виховує також молода сім’я Ольги та Ярослава Гуменних. Разом з мамою Марією Миколаївною Щудлою господарюють: годують свійську птицю, вирощують свиню, утримують корову. На порівняно невеликій земельній ділянці садять картоплю, городину, сіють пшеницю, з урожаю якої мають борошно. Багатодітна родина потребує-таки матеріальної підтримки, бо ж тулиться у невеликій хатині. Коли побував тут, то у грубці палахкотіли-тріскотіли дрова, хоч у селі давно вже провели природний газ, але через скруту блакитний вогник так і не з’явився у цій хаті.
Чи втримають давню позицію
У 90-х роках минулого століття багатодітні Конюхи допустили, що місцевий дитсадок занепав. 2003 року сільським головою обрали Миколу Цідила, який і нині на цій посаді. Свою діяльність він розпочав із відновлення дитячого садка. Не лише по-сучасному відремонтували будівлю (за державні та спонсорські кошти), а й подбали про парове опалення. Тож діткам тут тепло зимової пори й завжди затишно. Але з кожним роком кількість малечі, на жаль, зменшується. Зараз 37 хлопчиків і дівчаток відвідують цей дошкільний заклад, хоча ще два роки тому їх було понад півсотні. Менше порівняно з тим самим періодом стало навчатися дітей і в школах (їх у селі дві: дев’ятирічка та середня).
Торік у Конюхах народилася 21 дитина. Це на трійко знову ж таки менше, ніж 2010 року. Невже село втрачає давню позицію, а чи, радше, традицію — народжувати багато дітей?
У пісні про Конюхи рефреном звучать такі побажання: «Нехай твоя доля щасливою буде, нехай твою славу примножують люди!» Хай буде так! І нехай зростають лави матерів-героїнь!