Ім’я цього політика добре відоме в Києві ще відтоді, коли він очолював  румунську делегацію на переговорах з укладення двостороннього Базового договору з Україною. Нині, коли він представляє свою країну в Європарламенті, жодні дебати тут, присвячені українському питанню, не проходять без його виступів. Він має репутацію палкого прихильника євроінтеграції України і послідовно переконує скептиків у тому, що без нас європейська сім’я залишатиметься неповною. Він часто буває у Києві й добре орієнтується у всіх тонкощах української внутрішньої політки. Ми зустрілися з позафракційним депутатом Європарламенту Адріаном СЕВЕРИНОМ під час сесійного тижня у Страсбурзі й майже годину спілкувалися на тему українсько-румунських відносин.

За умови входження України в Євросоюз, кордон з Румунією стане радше духовним, аніж матеріальним. Фото УНIAН

Антиукраїнська коаліція існує

— Пане Северин, не секрет, що сьогодні українсько-румунські відносини переживають не найкращі часи. З 2008 року, коли було відкладено візит в Україну румунського Президента Траяна Бесеску, наші лідери фактично не спілкувалися сам на сам. Чи означає це, що наш діалог зайшов у глухий кут?

— Я не називав би це глухим кутом, тому що у відносинах між нашими країнами все-таки є політичний динамізм. Гадаю, тут точнішим буде визначення «складний момент». Але це справді має дивний вигляд, адже нинішній неналежний стан  наших відносин іде врозріз із потребами сьогодення.

В історії наших двох країн ніколи не було серйозних конфліктів і перешкод, які згубно вплинули б на громадську свідомість чи на інституційний державний діалог. Крім того, стратегічні інтереси України й Румунії дуже подібні, вони не грунтуються на контраверсійних стратегіях, а навпаки, збігаються.  Румунія зацікавлена в тому, аби надавати всю можливу допомогу, щоб Україна якомога швидше інтегрувалася в Євросоюз. На мою думку, це життєвий інтерес Румунії, так само, як і України. Гадаю, саме Бухарест разом з Варшавою повинен стати одним з найліпших друзів, прихильників та адвокатів України в ЄС.

Проте якщо шукати пояснення того, чому наші відносини перебувають не на такому рівні, на якому повинні бути, то його можна знайти, поглянувши на внутрішньополітичну ситуацію в наших країнах. Маю на увазі передусім ситуацію в Румунії, де президент перебуває у стані щоденного протистояння з урядом, тому вони не можуть сформувати послідовну зовнішню політику. Водночас це політичне протистояння, до якого ще й додаються економічні негаразди, підштовхує деяких румунських лідерів до застосування націоналістичних підходів у політичній полеміці. Хоч у наших відносинах з Україною просто немає таких проблемних питань, які змогли б живити націоналістичні настрої.

Політична нестабільність змушує високе керівництво Румунії шукати зовнішню підтримку для досягнення своїх внутрішньополітичних цілей. І нерідко цю підтримку вони знаходять у столицях тих країн, які не надто дружньо ставляться до України. Розумієте, що маю на увазі? І все це якщо не підживлює українофобські настрої румунської зовнішньої політики, то вже напевне зупинило позитивний розвиток  нашого діалогу з Україною. Оскільки іноземні столиці, в яких румунські політики знайшли підтримку власним амбіціям, також керуються у зовнішній політиці антиукраїнськими підходами.

Та й у Києві керівна еліта роз’єднана, а атмосфера політичного життя просякнута ненавистю. Деякі українські політичні лідери (не хочу називати їхніх імен, але вони дуже добре відомі в вас) підтримують тісні зв’язки з політичними угрупованнями з Бухареста, які просять їхньої підтримки у формуванні й втіленні антиукраїнської політики. Це можна назвати транскордонною коаліцією  внутрішніх сил України та Румунії, які разом виробили політику, яка не є дружньою щодо України.

Отже, як бачите, це надзвичайно складне хитросплетіння політичних обставин та інтересів окремих політичних груп. Тож відповідальність за неналежний стан українсько-румунських відносин  несуть не наші народи, а політичні еліти.

Румунський паспорт — не загроза

— Під час вашого перебування на посаді міністра закордонних справ Румунія та Україна підписали надзвичайно важливий двосторонній документ — Міждержавний базовий договір. І, наскільки пам’ятаю, переговори з цього приводу просувалися непросто. Чому, на вашу думку, в ті часи нашим країнам вдавалося знайти спільні підходи навіть зі спірних питань?

— Найскладніший етап тих переговорів припав на той час, коли я ще не очолював зовнішньополітичне відомство. Але й на час дії мого мандата, який не був надто довгим, нам довелося обговорювати деякі чутливі питання. Проте на узгодження тексту всього договору в нас пішло лише кілька місяців, можливо, і складних переговорів, але вони проходили в атмосфері готовності зрозуміти позицію іншої сторони і шукати компроміси.

Гадаю, рецепт успішних переговорів такий: бути позитивним, наполегливим, раціональним і сміливим. Так, сміливість тут — обов’язкова складова.

Якщо пам’ятаєте, після підписання цього договору його нещадно розкритикували в обох країнах. Проте це стало опосередкованим доказом того, що це хороший документ. Цей договір був зважений з усіх боків, тому він відкрив нам шлях для спільних міжнародних починань. Тоді Румунія підтримала на всіх міжнародних форумах кандидатуру від України на посаду голови Генеральної асамблеї ООН, ним став ваш тодішній міністр закордонних справ Геннадій Удовенко. Це дало можливість нашим країнам надзвичайно ефективно співпрацювати у рамках Генасамблеї для просування спільних інтересів.

Дуже шкода, що майже відразу після підписання договору розпочалися часи політичної короткозорості й боягузтва, нераціонального й егоїстичного підходу в зовнішній політиці. Саме тому наші відносини зіпсувалися.

— Україна стурбована тим, що після ухвалення в Румунії нового закону про громадянство румунські консульства почали видавати паспорти українським громадянам за спрощеною процедурою. За неофіційними даними, українців із румунськими паспортами налічується близько 50 тисяч. Чи вважаєте ви, що це загрожує національній безпеці України?

— Про жодну загрозу не може йтися! Оскільки Румунія не має традицій використовувати свою діаспору, щоб тиснути на політику країни її проживання.

Гадаю, є інші держави, які, на жаль, вважають, що вони можуть  і повинні використовувати свою нацменшину, яка проживає на території України, для того, щоб тиснути на неї для досягнення своїх національних інтересів. Але це не Румунія. Ми не зацікавлені в цьому, не маємо таких традицій і проти таких методів.

Справді, ми не можемо у певних випадках уникнути надання румунського громадянства з історичних причин, адже успадкували  минуле, реалії якого важко ігнорувати.  І я, звичайно, дуже щасливий, коли людина з іншої країни хоче стати громадянином Румунії. Але це зворушення швидко минає, коли усвідомлюю, що ця людина хоче стати румунським громадянином, керуючись суто економічними мотивами, бо вона просто рятує себе від злиднів.  Я, безумовно, відчуваю жаль до таких людей і гадаю, що треба показати їм своє співчуття. Але найліпше це зробити не через надання  румунського громадянства.

У нашій зовнішній політиці має робитися наголос на євроінтеграцію України. Адже якщо ваша держава інтегрується в Євросоюз, включно  з тими громадянами, які мають румунське походження, то це буде найліпшим шляхом культурного і духовного об’єднання.

Угода без додаткових умов

— Пане Северин, чи ідея відродження Великої Румунії все ще популярна серед провідних румунських політиків?

— Я не сказав би цього. Двадцять років тому вона звучала в політичній риториці, але сьогодні ця ідея вже не лежить у площині політичних дебатів. Одноіменна партія «Романія маре» вже навіть не в парламенті, і її члени більше говорять про внутрішньополітичні проблеми, ніж про втілення тієї історичної мрії.

Із точки зору історії та культури досягнення Великої Румунії справді багато означають для нас, адже на той час державі вдалося зібрати в межах своїх кордонів усіх етнічних румунів. Румунія сьогодні — цивільна держава, а не етнічна. Хоч вона також може прагнути зібрати всіх румунів у межах однієї держави, але ця держава вже  називатиметься не Румунія, а Європейський Союз.

Ось це наша сучасна мрія, яка нікому не шкодить. Час національних держав минув. Це не означає, що нації зникнуть, але їхні кордони будуть більш духовними, ніж матеріальними.

— Чи підтримує Румунія підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС?

— Не маю права говорити від імені президента країни чи членів уряду, але, наскільки мені відомо, Румунія підтримує підписання і ратифікацію цієї угоди без виконання з боку України будь-яких додаткових умов. Я працював над цією позицією Румунії і не раз доносив свою думку до тих представників влади у моїй країні, які приймають політичні рішення. 

Якщо ми завершили роботу над цим документом, то це означає, що все необхідне вже в ньому зафіксовано. Навіщо висувати додаткові умови, які виходять поза рамки угоди? Усе дуже просто: або угода є, або її немає. Якщо вона є, підписуймо, ратифікуймо і почнімо втілювати її в життя якнайшвидше. Якщо щось залишилося невирішеним, треба провести переговори і внести додаткові пункти в угоду, а вже після цього її підписувати. Але про жодні додаткові чи паралельні вимоги підписання і ратифікації, окрім тих, які вже закладені в тексті угоди, не може йтися!

Натомість ми повинні привітати одне одного з тим, що нарешті завершили роботу над цим документом, оскільки нам вдалося дійти згоди з багатьох складних питань. Усі визнають: ось вона, ця угода,  узгоджений, готовий текст, і ми можемо дати йому життя, користуватися всіма його плодами. Навіщо ж ми самі себе зупиняємо, висуваючи якісь дивні вимоги чи умови?

Вікторія ВЛАСЕНКО,
«Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

Адріан СЕВЕРИН. Народився 1954 року в Бухаресті. Здобув юридичну освіту на науковий ступінь у Бухарестському державному університеті, вивчав економіку, менеджмент і маркетинг у Лондонській бізнес-школі. З початку 1990-х років бере активну участь у політичному житті країни, обіймає державні посади, серед яких — міністр закордонних справ (1996—1997), представляє Румунію на різноманітних міжнародних форумах, зокрема в парламентській делегації в ПАРЄ. З 2005 року — депутат Європарламенту.