Люди, які дарують свою кров іншим, надзвичайні. І це щоразу доводять їхні життєві історії, про які можемо дізнатися хіба що раз на рік — у Всесвітній день донора, який відзначають 14 червня. Тоді в Черкаському обласному драмтеатрі нагороджували донорів і тих, хто має стосунок до популяризації донорського руху. Нікого в залі не залишили байдужими їхні добрі очі та щирі усмішки, світлі обличчя, що дивилися в зал з екрана, на якому демонстрували фотографії найвідоміших донорів міста і краю. Світлини зробив фотохудожник Ігор Єфімов.
Благородна місія об’єднує людей
Розповіді про цих шляхетних людей були прості й правдиві. Хтось прийшов у донорство тоді, коли в родині чи серед знайомих сталася біда й потрібне було переливання. Чиясь сім’я не поділяла ідеї стати донором, але ця людина твердо обрала шлях щедрості й добра. Хтось робив донації протягом десятків років, а інший просто сприйняв як життєву мету ідею допомогти ближньому й тепер частий гість на станції переливання крові. Серед донорів — і військові, і правоохоронці, і жінки поважного віку, і молодь. Чимало серед них працівників підприємства «Biopharma Plasma Черкаси». Дехто пояснює, що став донором, аби дізнатися, що відчувають ті, хто приходить здавати кров.
Ці та інші фотографії демонструватимуть на тематичній виставці в Черкасах ще кілька тижнів.
Як розповів Ігор Єфімов, експозиція складається із двох блоків. В одному — герої, які здають кров, і їхні історії. Це підсумок співпраці з журналісткою Юлією Кропивою. Вона писала тексти й знаходила героїв.
«Ця частина виставки про людину, її шлях до донорства змушує замислитися, привертає увагу до донорства, — поділився думками фотомайстер. — Тут серед портретів чимало знімків звичайних людей, не відомих широкому загалу, але вони виконують гуманну місію — допомагають онкохворим дітям. Таких робіт 20.
У другому блоці виставки — портрети людей, які прийшли в центр крові саме в День донора. Тоді вдалося зробити 200 портретів благодійників. Усі їх розміщено на великому кількаметровому полотні. Потім я взяв схожих людей із цих 200 і видрукував портрети в техніці мультиекспозиції, тобто накладення 50 відсотків зображень. Кожен портрет — це насправді образи двох людей. Не родичів, близьких чи знайомих, а не відомих одне одному. Ніби бачиш когось одного, проте коли придивитися, тут риси ще й іншої людини. Цим прийомом хочу показати, що навіть серед 200 черкащан дуже багато схожих, бо ці люди роблять одну справу.
Це про те, що насправді наш світ дуже маленький, ми всі однієї крові, тож нам легко нашу кров передавати іншим людям, ділитися нею».
Поділитися часткою свого життя
На запитання, як з’явилася така ідея, відповів: обробляв фотографії й побачив, що чимало людей дуже схожі. Вирішив спробувати таку техніку і, здається, вийшло оригінально.
Чи знав ці історії до зйомок?
«Деякі знав, деякі — ні. Інформація дуже впливає на те, як фотографуватиму. Цікаво розкривати людину, розуміючи, про що йдеться, й намагатися цю історію засобами фото передати глядачеві. Є на знімках люди, які здали по 200 літрів крові. Для мене дивно було почути такі цифри, адже видавалося, що здати так багато можна хіба за все життя».
Директор ТОВ «Черкаський обласний центр служби крові «Черкаси-плазма» Ярослав Березань став одним із перших відвідувачів виставки: «Цим проєктом ми хотіли показати, що донори — це звичайні люди, й здавати кров може кожен. Фотографії дуже яскраво ілюструють, що донор віддає іншим частинку себе. Знімки показують, що поряд з кожним із нас — і донори, й ті, хто потребує донорської допомоги.
Є серед облич і наші працівники, які стають донорами. Буває виникають раптові неординарні потреби: необхідна велика кількість крові або рідкісна її група. Саме вони приходять на допомогу не лише щоденною працею, а й своєю кров’ю».
Який рівень культури донорства в Україні?
«Мені здається, тривалий час культури донорства в нас просто не було. Спілкувався з керівниками, які працювали в цій галузі ще до незалежності України. Вони розповідали, що бувало так: приїхала машина, зібрала трактористів і комбайнерів після зміни, можливо, хтось уже й нетверезий був. Вони кров здали, отримали довідку для додаткового вихідного й пішли додому.
Нині, якщо говоримо про медичне обстеження майбутнього донора, можна почути: «Навіщо це робити? Раніше було простіше». Однак крок за кроком змінюємо ситуацію.
Люди дедалі більше це розуміють і по-іншому ставляться до нашої роботи і внеску, який робить донор. Ми не стоїмо на місці, постійно рухаємося, вдосконалюємо свої технології. Але не все залежить від нас. Нині черкаське підприємство, яке збирає компоненти крові, найсучасніше в Україні за рівнем оснащеності. Про закордонний досвід говорити складно, бо ми діємо в межах вітчизняних нормативних документів і не все можемо змінити. Наприклад, у США донація може бути раз на тиждень, а донорові можна не дотримуватися дієти.
Є новітні технології, які ми готові вже зараз залучати в роботу й застосовувати, але вони дорогі й, на мою думку, фінансову участь у цьому має брати держава. Ідеться про додаткове обстеження компонентів крові, новітню технологію знезараження, тобто компоненти крові з часом, безперечно, стануть ще безпечнішими. Сподіваємося, що з наступного року система запрацює.
Зміни в законі про донорство, який популяризує безоплатне донорство, не дуже сподобалися тим, хто здавав кров за гроші. Але саме для волонтерів, тих, хто робить це на основі благодійності, закон дещо спростив. Зокрема вимоги до обстеження. Тому нині дедалі більша кількість людей стає донорами. Упевнений, що популяризувати донорство — це не лише завдання держави, а й наша робота. Тому шукаємо нові підходи — такі, як ця виставка. Мета — показувати користь донорства, соціальну відповідальність і безпеку донора».
Свідомий вибір
Серед відвідувачів можна побачити й героїв фотографій.
«Агітую студентів свого навчального закладу, запрошую ставати донорами. Постійно проводимо акції, — розповів Нікіта Прогунов, студент Черкаського державного технологічного університету, член збірної України з кікбоксингу, який займається донорством вже майже два роки й фото якого є на виставці. — З вересня ще активніше цим займатимусь. Готуюся до виступу на кубку світу з кікбоксингу в угорській столиці Будапешті.
Раніше навіть не думав, що можна допомагати людям своєю кров’ю. Але якось у родині сталася трагедія, і потрібна була кров. Тоді здавати її не міг, змушений був звернутися до людей, просити їх про допомогу. Відтоді зрозумів важливість цієї справи.
Тепер для мене донація — це неважко. Після цього почуваюся чудово. Маю вагу 110 кілограмів, і раз на місяць здати 400-500 мілілітрів крові для мене не проблема. Жодного разу це не вплинуло на тренувальний процес. Іноді, здавши кров, навіть краще почуваюся.
Багато друзів-студентів зголошуються, підтримують ініціативу, але є й такі, хто шукає причину відмовити. Мені ж, навпаки, цікаво залучити до цієї справи тих, хто жодного разу не здавав кров. У житті, гадаю, дуже важливо, щоб вчасно хтось спрямував, підказав шлях. Хтось своєю кров’ю допоможе іншому, а хтось, перейнявшись ідеєю, змінить власне світосприйняття».
Сергій Слинько, координатор всеукраїнської ініціативи «Активна громада» у Черкасах розповів, як опинився на одній зі світлин: «Мій батько досить давно займається організацією акцій для донорів від Товариства Червоного Хреста. Ще з дитинства я розумів, що донорство — це корисно для всіх. Але мав певні захворювання, не сумісні зі здачею крові. Вилікувався й готувався стати донором. Аж тут один із черкаських активістів організував акцію до Дня Святого Миколая — подарунками підтримати дітей із синдромом Дауна. І я зрозумів, що це мій шанс. Здав кров разом з багатьма однодумцями. Та з’ясувалося, що бракує коштів на замовлений подарунок — аерохокей, який потрібен для розвитку таких дітей. Тоді залучили ротарійців і дозбирали необхідну суму. Так дві мети — свідомо стати донором і допомогти дітям — збіглися. Така соціальна мета часто стає необхідним поштовхом для потенційного донора».
Культура донорства нині активно формується. Основна заслуга в цьому, на думку Сергія Слинька, належить працівникам «Біофарми», адже про умови, які вони створили й створюють, безпеку й комфорт для донорів раніше можна було тільки мріяти.
«Коли закликав друзів здавати кров, нерідко чув відповіді, що це, мовляв, небезпечно. Вирішили так: спочатку підемо в центр крові на екскурсію й на власні очі побачимо, як організовано процес. Після побаченого сумніви розвіялися, й навіть ті, хто мав певні застереження, пізніше здали кров».
Людина народжується лише раз. Проте у деяких людей буває й по кілька днів народження. Саме завдяки донорам крові (слово донор походить від латинського donаre — дарувати) у світі вдається повернути до життя десятки тисяч людей.