ВІЗИТНА КАРТА

Там, де гори  й полонини

Закарпатська область на північному заході, заході і півдні межує із чотирма європейськими країнами — Польщею, Словаччиною, Угорщиною та Румунією, а на північному і південному сході з Львівською та Івано-Франківською областями, тож є своєрідним вікном країни в Європу. За площею і населенням область невелика. Її територія становить 12,8 тис. кв. км, кількість населення — 1 244 795 осіб (на 1 квітня 2011 р.).

Приблизно  80% площі Закарпаття займають гори. Найвищою точкою області та України є гора Говерла, заввишки 2061 м. Більше  половини території вкрито лісами. В області нараховується 9429 річок і потоків. Одне з найцінніших багатств — цілющі мінеральні води, родовищ і джерел яких виявлено понад 360.

Провідними галузями є туристично-рекреаційна, автомобілебудівна, лісозаготівельна і лісопереробна. Вагому частку займає агропромисловий комплекс.

У краї на державному обліку значаться 1493 пам’ятки історії та культури. Серед них 12 — будівлі та руїни середньовічних замків. У цьому ж переліку — 106 дерев’яних храмів. Найбільше витворів давніх зодчих збереглося в Хустському, Міжгірському, Рахівському, Великоберезнянському районах. Переважна частина зведена наприкінці XVIII століття, слугують громадам і сьогодні.

В області зберігся унікальний технічний об’єкт — Боржавська вузькоколійка. Збудована в 1904–1907 роках, вона справно перевозить пасажирів. У цьому ж районі діє водяна кузня-музей «Гамора», що веде початок від XVIII століття.

 

СИМВОЛІКА

Під знаком червоного ведмедя

Прапор Закарпатської області є прямокутним полотнищем, на якому в горизонтальному напрямку розміщені рівновеликі горизонтальні смуги синього і жовтого кольорів. Співвідношення ширини прапора до його довжини — 2 : 3. У крижі прапора на синій смузі розміщено рівновіддалений від усіх трьох країв смуги на одну третину своєї ширини герб Закарпатської області, затверджений рішенням четвертої сесії XXI скликання Закарпатської обласної ради народних депутатів від 18 грудня 1990 року.

Герб області має форму щита, розділеного по вертикалі на дві рівні частини. Перша частина ділиться по вертикалі на сім рівних смуг з чередуванням синьо-золотистого кольору, з яких перша смуга — синя, друга — золотиста. В лівій частині щита на срібному фоні — червоний ведмідь. Присутність цього могутнього звіра на гербі засвідчує величність і суворість Карпат.

 

 

Шануємо родину, бережемо злагоду

Олександр ЛЕДИДА,
 голова Закарпатської облдержадміністрації:

— Життя нашого краю багатовимірне, про нього можна судити за окремими кроками. Важко заперечити успіхи моїх земляків у охороні здоров’я. У 2004 році в Ужгороді відкрито кардіохірургічний центр, через два роки  — такий самий центр із нейрохірургії та неврології. Тепер першими в Україні ми запроваджуємо ургентні чергування кардіо- і нейрохірургів. Допомогу надають найкращі лікарі. У кардіоцентрі встановлено новий мобільний 3D-флюороскоп, в іншому його придбання є питанням часу. Діагностування стане досконалішим.

Здобутком 2010 року вважаю завершення вивезення з області на утилізацію дуже небезпечного преміксу, сотні тонн якого незаконно ввезені в область з-за кордону в 1999 році. А цього року край попрощається з залишками хімічних добрив. Наступний крок до досягнення екологічної рівноваги — спорудження кількох потужних сміттєпереробних заводів.

Нині закарпатці почуваються  краще захищеними від руйнівних паводків. На зведення захисних об’єктів за програмою «Тиса» з держбюджету в останні три роки виділяється по 100 млн грн і більше. Як наслідок, у минулому році область не постраждала від паводку. Були лише підтоплення, яким маємо навчитися запобігати.

З повним правом пишаємося  тим, що ми — єдина область в Україні, де кількість населення з року в рік зростає, причому, насамперед, на селі.

Триватиме спорудження  малих ГЕС. Торік вступила в дію одна станція, цього року будуть дві, наступного — чотири. Схема розміщення передбачає 150 малих ГЕС загальною потужністю приблизно  600 МВт. Ми зможемо стати регіоном повної ернергетичної незалежності.

Ми дуже цінуємо спокій у міжнаціональних стосунках, адже, як відомо, наш край є етнічно строкатим. У дні святкування Незалежності в Ужгороді урочисто відкриємо культурний центр і гімназію для словаків. 

Фортецю  не здолав ні час, ні ворог

ВІТРИ ІСТОРІЇ

У Мукачівському замку можна повернутися в середньовічне минуле,
  насолодитися сучасним мистецтвом і навіть справити весілля

Гора, на якій височить Мукачівський замок, має вулканічне походження, підковою вигинається на схід, а на захід від неї починається Середньоєвропейська рівнина. Дуже вигідне і географічне, і геополітичне розташування цієї місцини привернуло на себе увагу ще в епоху раннього феодалізму. За півтори тисячі років укріплення на Замковій горі мало вигляд і примітивного городища, і дерев’яно-земельного валу, і, нарешті, кам’яної фортеці. Мурованим замок став за часів литовського князя Федора Корятовича, який прийшов у край за Карпатами на запрошення угорського короля в XIV столітті. І тоді, і пізніше замок залишався важливим форпостом на східних рубежах Угорського королівства.

Фортечні мури надійно захищали володарів від татарських орд Батия, турецьких і польських завойовників. Вважається, через те, що замок був обгороджений палями, отримав назву «Паланок». На рубежі XVII — XVIII століть його докорінно перебудували. Перед зодчими поставили вимогу поєднати силу оборонних валів із привабливою архітектурою, що й було зроблено. Всі сім оборонних ліній ворог жодного разу не перейшов аж до 1711 року. Це сталося після трирічної облоги, а взяття замку означало поразку угорців у війні за незалежність, яку вела угорська знать за підтримки селянства. Переможці — австрійці не відважилися висадити в повітря легендарну цитадель, як це зробили з іншими подібними оборонними спорудами роду Ракоці. Обрали інший шлях — перетворити знамениту фортецю у в’язницю. Нею замок залишався аж до 1904 року.

У часи між двома світовими війнами у замку квартирував чехословацький військовий гарнізон. Після встановлення радянської влади тут упродовж  двох років знову була в’язниця. Кажуть, що її порадив виселити з Замкової гори Микита Хрущов, який приїжджав до Закарпаття у 1951-му. 

Майже три десятиліття тут існувало професійно-технічне училище, яке готувало механізаторів. Після виселення його звідси замок став занепадати. Наприкінці радянського періоду тут таки створили філію Закарпатського обласного краєзнавчого музею. А 21 червня 1990 року тодішній керівник уряду   УРСР Віталій Масол підписав наказ про створення на її базі Мукачівського історичного музею.

Почалося нове життя. Перші кроки до відродження замку зробили ентузіасти, патріоти Мукачевого. Вони у вільний час розчищали мури від заростей, прибирали сміття. А найбільше роботи було зроблено в 2005 році: всі приміщення, площа яких перевищує 14 тис. квадратних метрів, перекрили. Застосували для цього надійну керамічну черепицю, виготовлену за голландською технологією. 260 тонн її було піднято догори вручну! Понад 1 млн грн виділила держава.

Нині в повністю відреставрованому верхньому замку — картинна галерея, зали з історії краю, частина з них розповідає про рід Ракоці — історичного власника мукачівської фортеці. Загалом у замку для огляду відкрито понад 3,5 тис. кв. метрів експозиції. На території музею зведено пам’ятники князю Федору Корятовичу, а також Ілоні Зріні та Ференцу Ракоці, що прославилися  у війні з Габсбургами. Встановлено кілька  меморіальних дошок на згадку про перебування тут видатних діячів. З ініціативи колишнього мера Мукачевого, нині міністра МНС Віктора Балоги тут відкрито екуменічну церкву, де проводяться відправи представниками різних конфесій, вінчають молодят.

Понад два десятиліття в музеї працює Степан Варга. Раніше він був екскурсоводом, а  в останні два роки — заступник директора. За словами Степана Степановича, у найближчому майбутньому мають намір відкрити для відвідувачів нижній і середній замки — складові частини оборонної споруди. Вони ззовні виглядають благополучно, а от всередині… Роботи зі збереження мурів, бастіонів, облаштування внутрішніх приміщень, прокладання сучасних комунікацій дуже багато. 

Кінець довгобудів

З НОВОСІЛЛЯМ! 

До ювілейної річниці української Незалежності у Закарпатті стане до ладу два десятки об’єктів незавершеного будівництва. Рішення про це прийнято на нараді в обласній державній адміністрації. Серед запланованих до здачі об’єктів — школи і дитячі дошкільні заклади, пам’ятки архітектури, медичні установи та спортивні споруди.

Першою з довгобудів стала до ладу шкільна їдальня у Дротинській школі на Виноградівщині. Навчальні приміщення цього  закладу здали ще торік. А сьогодні школярі отримали добре обладнану їдальню. Під час літніх канікул у школі працюватиме оздоровчий табір, тож проблем із харчуванням дітей не буде.

 

 

«За кордоном добре, але я хочу допомагати землякам»

Нейрохірург
Володимир СМОЛАНКА 

На початку квітня відомий в Ужгороді лікар нейрохірург Володимир Смоланка відзначив 50-річчя. Географія вітальних дзвінків і листівок давала виразне уявлення про широту визнання цього фахівця у світі… Тож перше запитання до ювіляра стосувалося саме природи цієї популярності.

— Володимире Івановичу, лікар — родинний фах Смоланків?

— Мама Євгенія Михайлівна працювала лікарем в обласній станції переливання крові, а батько Іван Васильович  як учений-хімік був досить близький до медицини. До речі, він — перший випускник Ужгородського держуніверситету, який здобув ступінь кандидата наук, пізніше захистив докторську дисертацію. Старший брат Іван — теж хірург, професор, завідувач відділу патології молочної залози у Національному інституті раку і головний онкохірург МОЗ України. Цю професію обрав і мій син…

— Ви певний час перебували в Києві. Цікаво, чому повернулися додому?

— Закінчивши Ужгородський університет, поїхав до столиці, де проходив клінічну ординатуру та аспірантуру в НДІ нейрохірургії. Там моїм керівником був професор Микола Поліщук, який свого часу працював міністром охорони здоров’я. Я люблю своє місто, тож і повернувся.

—  А закордон не вабив?

— Я 13 років поспіль  частину відпустки проводив на стажуванні у клініках Європи чи США, завдяки чому вдалося перейняти досвід кращих фахівців світу. Але щоб працювати там? Ні. Хочу залишатися ужгородцем, допомагати землякам і українцям. Я очолюю центр, який і в Україні має можливість плідно працювати, застосовуючи новітні розробки світової нейрохірургії. Нам, а це 20 лікарів різних спеціалізацій, у тому числі один доктор, двоє кандидатів медичних наук, вдалося зробити гігантський крок уперед у лікуванні хворих.

— Що важливіше для успіху — майстерність лікарів чи апаратура?

— Центр проводить втручання з приводу всіх найскладніших захворювань нервової системи, наприклад, пухлин будь-якої локалізації, артеріальних аневризм головного мозку, при різних больових синдромах. Але працелюбні і талановиті лікарі були б безпорадними без сучасних пристроїв. У нас є чимало дороговартісної апаратури, без якої неможливе якісне лікування тяжкохворих. Дещо отримуємо від небайдужих людей. Так стереотаксичну рамку, призначену для лікування паркінсонізму та біопсії патолочно змінених ділянок мозку, нам подарував король Швеції.

— А що мовить статистика?

— Проводимо понад 700 великих операцій на рік хворим з патологією головного, спиного мозку, хребта. Загалом допомагаємо понад 1200 хворим. Дізнаючись про існування нашого закладу, люди приїжджають з інших регонів. Так званих «невиліковних» вдавалося ставити на ноги.

— Особисто оперуєте?

— Щороку виконую більше двох з половиною сотень операцій, оглядаю тисячі хворих.

— Яким бачите майбутнє центру?

— У Центрі розвиватимемо новий для України напрямок — хірургічне лікування хворих з епілепсією та паркінсонізмом. Одна з мрій — придбати апарат для радіохірургії гама-ніж. Тоді зможемо творити будь-які з тих див, що є в світовій лікарській практиці. 

— Відомо, що Ви — викладач-тренер Європейської асоціації нейрохірургів…

— Вважаю це своїм найбільш значним  професійним досягненням. Адже лише 30 фахівців викладають для нейрохірургів Європи. Це, без перебільшення, еліта нашої спеціальності. Хотілося б, щоб і в інших галузях медицини були лікарі-викладачі з України. Це те, що формує позитивний імідж країни.

— Кажуть, стати навіть слухачем непросто?

— Так, наприклад, у Великобританії своєї черги чекають 37 осіб. Для України квота дуже невелика — одне місце раз на чотири роки. Це пов’язано з незначною кількістю наших нейрохірургів, які є членами Європейської асоціації. Втім, за два з половиною роки, відколи я став тренером, престижне навчання пройшли вже п’ятеро наших співвітчизників.

— А що робити тим, кому не вдасться потрапити на курси?..

— Я запропонував модель навчання молодих нейрохірургів, схожу до тієї, яка діє в Чехії. Запросив до України п’ятьох нейрохірургів-тренерів, моїх колег по Європейській асоціації, тож цього року українські нейрохірурги уперше змогли пройти навчання в своїй країні. В Ужгороді на базі університету п’ять останніх років влаштовуємо «Карпатські читання» — міжнародні науково-практичні конференції лікарів-нейрохірургів.

— Чи є у вас лікарське побажання українцям?

— Перше — щоб пильно стежили за своїм здоров’ям. Профілактика і здоровий спосіб життя мають колосальне значення. Друге — щоб у разі виникнення проблем зі здоров’ям усі наші співвітчизники мали змогу лікуватися у добре підготовлених фахівців у хороших лікарнях.

ДОСЬЄ «УК» 

Володимир СМОЛАНКА. Народився 1961 р. в  Ужгороді. У 1983 р. закінчив медичний факультет Ужгородського університету. У 1990 р. захистив кандидатську,  в 2002 р. — докторську дисертації. З 2000 р. — завідувач кафедрою неврології, нейрохірургії та психіатрії  ВНЗ, професор. У 2006 р. очолив обласний Центр нейрохірургії та неврології. Депутат Закарпатської обласної ради двох скликань.

СЛОВО - РОВЕСНИКАМ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

— Дедалі більше впевнююся в тому, що життя — це рух. Без нього нічого не буває ні навколо нас, ні в нас самих. Рухатися я почала в танцях, вперше прийшовши до студії  разом із мамою у п’ять  років, а нині це для мене — і задоволення, і самоствердження, і навіть можливості заробляти на життя.

З 11 років — у складі «Бліцу». Виступаємо в Україні, сусідніх Словаччині та Угорщині. Нас запрошують, бо не відстаємо від часу: танцюємо класику, модерн, джаз, хіп-хоп, контемпорарі — усе те, що молодь хоче бачити. Остання поїздка стала знаковою, адже це була Італія, де на єврочемпіонаті «Бліц» виборов третє місце.

Вже три роки не лише сама танцюю, а й навчаю. Старша з трьох моїх груп виборола право взяти участь у чемпіонаті світу в Лас-Вегасі. Ми отримали запрошення на поїздку до Америки.

Люблю радувати друзів рідного УжНУ постановками нових танців. Утім, думаю про ще одну вищу освіту — хореографа…

Мабуть, Бог не випадково створив танець. Хто в ритмі добре рухається, тому і слів не потрібно. Свою батьківщину Україну я так само розглядаю в русі, лише бажаю їй швидшого темпу. Хай досягає більшого, втягуючи в орбіту всіх, хто ще лежить або сидить. Рухаймося!

Богдана ФРИШНИЧ. Народилася 12 червня 1991 р. в Ужгороді. Вчиться в Ужгородському національному університеті. Танцівниця, тренер з хіп-хопу студії сучасного танцю «Бліц». У складі колективу стала  переможницею  багатьох конкурсів. У 2010 р. — лауреатом міжнародного фестивалю «Життя в стилі модерн», а також  переможницею у трьох номінаціях на чемпіонатах Європи та світу з сучасної хореографії. 

Кантата-ораторія до ювілею

ПРЕМ’ЄРА

У Закарпатській обласній філармонії відбулася прем’єра великого і складного музичного твору — кантати-ораторії 73-річного композитора Василя Гайдука. 

Василь Михайлович має в своєму доробку кілька творів, написаних з нагоди важливих для України дат і подій. Цього разу він виніс на суд слухачів твір, присвячений 20-річчю Незалежності України. Авторами поетичних текстів трьох частин — «Божа мати», «Рідна мати» та «Батьківщина-мати» — є Юрій Шип, Іван Петровцій і Василь Симоненко.

Кантату втілили в життя два колективи — заслужений академічний Закарпатський народний хор на чолі з художнім керівником і головним диригентом Наталією Петій-Потапчук, а також симфонічний оркестр під керуванням Вікторії Свалявчик. Сольні партії виконували артисти Юстина Дідик і Яна Садварі, народний артист України Петро Матій, Олександр Товт і Володимир Фогель.