Край лісів та озер  

ВІЗИТІВКА 

Площа Волинської області — 20,2 тис. км? (3,3% території держави). Населення — 1037,2 тис. осіб. (2,3% від населення України).

Обласний центр — Луцьк, де мешкає 212 тис. жителів.

По західному і північному периметрах території області проходить державний кордон із Республіками Польща та Білорусь; на ньому розташовано дев’ять пунктів переходу, у тому числі один із найбільших в державі — «Ягодин».

Волинь — індустріально-аграрний регіон України з великими потенційними можли?портна, енергетична індустрії. На підприємствах області виробляється кожний другий український лічильник для рідин, більше половини дерев’яних меблів, кожен четвертий вироблений в Україні підшипник. Область посідає провідні позиції в державі із виробництва кетчупів, гірчиці, майонезу.

Волинь є одним із найпривабливіших для відпочинку регіонів країни. Третина його території вкрита лісами. В області понад 260 озер, серед яких найбільшим є Світязь (площа — 27 км2), визнаний одним із семи природних чудес України. Протікає 130 річок, діє три національних природних парки (серед них найвідоміший — «Шацький») та сотні заказників. Є багато баз відпочинку. В регіоні взято на державний облік 1044 пам’ятки історії і культури.

СИМВОЛІКА

Хрест означає віру і життя

Герб Волинської області має форму щита із заокругленою нижньою частиною. У червоному полі білий — (срібний) хрест, що є символом життя, а також нагадує про християнство та оборону віри Христової. Червона барва означає хоробрість, мужність, безстрашність, любов людини до свого Творця, готовність віддати життя за батьківщину. Біла — чистоту і непорочність. Волинь мала свій герб у першій половині XIV ст., що підтверджено печатками на документах литовських князів ХІV–ХVІ ст. Під цим гербом волинські хорогви (полки) у 1411 році брали участь у Грюнвальдській битві.

Прапор являє собою полотнище зі співвідношенням сторін 5 до 7. У центрі на червоному (колір стиглої вишні) тлі рівнораменний хрест білого (срібного) кольору, що торкається кінцями країв прапора (т. зв. фіксований). У правому верхньому куті розміщено один із найдавніших варіантів історичних хрестів Волині XV–XVIII ст. (т. зв. лапчастий).

ПРЯМА МОВА

Не треба йти вперед із повернутою назад головою

Борис КЛІМЧУК,
голова Волинської обласної державної адміністрації:

— Як депутату Волинської обласної ради першого демократичного скликання мені до здобуття Україною суверенітету довелося голосувати за визнання на Волині національної символіки... Тієї самої, яка є нашим державним прапором.

Якби нині довелося повторити те голосування — вчинив би так само: не треба шкодувати за тоталітарним минулим і йти вперед із повернутою назад головою! Попри те, що минулі 20 літ багато у чому стали для молодої держави згаяними. Через наш надмірний романтизм, неготовність працювати у ринкових умовах, зажерливість тих, хто нахрапом уривав для себе від спільного пирога, небажання слухати та обирати тих, за чиїми словами — конкретні справи, а не тільки солодкі обіцянки із мітингових підмостків…

Знаю, що точно так думають сотні тисяч моїх земляків.

Сьогоднішня Волинь — це край із великими потенційними можливостями. Останнім часом він демонструє значне пожвавлення економічного розвитку. На початку цього року обсяг промислової продукції, наприклад, зріс на 20% і за темпами зростання перебуває на третьому місці серед областей України.

Головним завданням виконавчої влади нині бачу посилення інвестиційної привабливості регіону, подальший розвиток його інфраструктури. І як наслідок — підняття реального рівня життя волинян. А ще, безперечно, збереження для майбутніх поколінь природи розкішного краю з унікальними ландшафтами, озерами, лісами та заповідними територіями, самобутнього народного мистецтва і величезної, ще не оціненої належно, історико-культурної спадщини.
 

Дай напитися, батьку Світязь!

ЗАПОВІДНА ЗЕМЛЯ

Місцева влада по-новому поставилася до одного з семи природних чудес України

На самому кордоні з Євросоюзом, де в одному місці сходяться українські, польські та білоруські землі, розташована одна з найунікальніших в Україні територій. З висоти пташиного польоту видно: Творець щедро наділив цей край найкращим, що в нього було, — озерами з піщаними берегами, грибними лісами, ягідниками, болотами, які не тільки споконвіку підтримують корівку, а й ховають за потреби від небезпек дикого звіра та вільне птаство…

Тут відносно недалеко одне від одного зібралося три десятки голубих перлин Землі, загальна площа плеса яких сягає 70 км2. У смарагді боліт і лісів — річечки, протоки та канали, що з’єднують озера.

— Гордістю краю є визнаний одним із семи природних чудес України батько-Світязь. Площа його дзеркала становить 2622 га, а максимальна глибина — 58,4 м. Майже дві сотні мільйонів кубометрів води, що є у цьому озері, настільки чисті, що вчені навіть пропонували взяти їх в Україні за стандарт питної води, — розповів Петро Юрчук, директор створеного тут у 1984 році Шацького національного природного парку. — Дещо поступається йому Пулемецьке озеро — 16,3 км2 , а ще більше — озеро Луки — «лише» 6,7 км2!

Одна з найоригінальніших територій, що добре збереглася, взята парком, який представляє тут інтереси держави, під особливу охорону. На площі майже 50 тис. га є чимало абсолютно заповідних місць, де спокійно почуваються десятки занесених до Червоних книг України і Міжнародного союзу охорони природи і природних ресурсів видів тварин і рослин.

Нині райцентр Шацьк та прилеглі до нього озера дедалі більше набувають ознак модних курортів. І хоча поки що діють вони, на жаль, лише влітку, вже сотні тисяч людей отримали можливість тут оздоровитися. Бо ж мало знайдеш у нашій державі місць, де є настільки цілюща вода, так вільно дихалося б не тільки легеням, а й душі…

Аби компенсувати негативний вплив людей на навколишні екосистеми і зберегти їх максимально чистими, місцева влада поступово підтягує побутові стандарти до європейських.

— І хоча стримує вічний дефіцит вільних коштів, протягом останнього часу таки зроблено чимало! — розповів голова Шацької райдержадміністрації Володимир Найда. — У будинку, що тривалий час стояв недобудований, здали в експлуатацію сучасну поліклініку для місцевих жителів і туристів, реконструювали школу в райцентрі, створили цивілізовані умови на місцевому ринку. А ще — працюємо над створенням майже п’яти кілометрів твердого покриття у Шацьку, бічні вулиці якого ніколи не вирізнялися добрим мощенням, або й просто його не мали. У нашому «портфелі» — і програма «Питна вода», у тому числі й відкриття бювету в Шацьку…

Якісно інші — аби максимально зменшити негативний вплив туристів на місцеві озера! — вимоги до власників баз відпочинку сформували контролюючі органи. Серед них — обов’язковість централізованого водовідведення. В активі місцевої влади — і будівництво навколо озера Світязь кільцевої дороги, перший відрізок якої — від в’їзду в урочище «Гряда» до села Пульмо — буде зданий вже цієї осені.

— Обласна влада зробить усе можливе, аби підвищити туристичну привабливість регіону, але озера після відпочивальників повинні залишатися чистими, адже водні плеса — не просто власність держави, а й основа подальшого розвитку цього краю! — підкреслив голова облдержадміністрації Борис Клімчук на останній нараді, присвяченій відкриттю туристського сезону.

Тим часом триває пошук коштів на будівництво каналізаційного колектора у селі Світязь. Без допомоги держави аж ніяк не обійтися. І чи варто тут економити, якщо йдеться про збереження перлини Європи і чистоту національної святині, якою є озеро Світязь? Питання, переконаний, риторичне! 

 

«Історія дає людині силу і застерігає від помилок»

Директор Музею волинської ікони
Тетяна Єлисєєва

Музей волинської ікони постав у перші роки Незалежності, у серпні 1993 р. як відділ Волинського краєзнавчого музею. Було в тому щось символічне: у державі набирала силу найвища (10000% на рік!) інфляція, а в адміністративному центрі поліської області думали про майбутнє експонування і дослідження сакральних творів!.. Музею й досі нема аналогів у світі. З першого дня його очолює Тетяна Єлисєєва.

— Час довів, що рішення випустити «до людей» старовинні ікони, які свого часу дивом уціліли у роки комуністичного богоборства, а потім перебували під замком у фондосховищах, був абсолютно правильним!..

—…І нині Музей волинської ікони є єдиним у світі закладом, де представлена самобутня регіональна школа волинського іконопису. Зібрання представлене двома з половиною тисячами па?м’я?ток сакрального мистецтва. Це понад 600 ікон XVI–XIX століть, предмети металопластики (шати ікон, церковне начиння, іконки), декоративна різьба (царські врата, кіоти ікон) та скульптури.

Створення ядра цієї колекції пов’язане з іменем відомого українського мистецтвознавця Павла Жолтовського (1904–1986 рр.), який очолював наукові експедиції Волинського краєзнавчого музею у 1980-х, що вивчали та збирали історичні і культурні пам’ятки в уцілілих храмах Волині.

А перлиною нашої збірки є унікальна пам’ятка візантійського мистецтва ХІ–ХІІ століть, одна з чотирьох найшанованіших християнських святинь — Холмська Чудотворна ікона Божої Матері.

— Історія її заслуговує на написання окремої книжки!..

— Абсолютно згодна! Вперше вона згадується ще у Галицько-Волинському літописі при описі подій за 1223 рік. Дослідники вважають, що князь Данило Галицький у засноване ним місто Холм (нині — територія Польщі) привіз її з Києва. У 1765 році Римським Папою Климентом ХII Богородиця з Ісусом були короновані золотими коронами. Під час Першої світової війни ікону вивезли до Москви, а в 1918 році — повернули до Києва, у Флорівський жіночий монастир.

У перші десятиліття комуністичної влади віруючі християни образ Богородиці переховували у київських помешканнях. У 1942 р. на кошти Митрополита Іларіона (Івана Огієнка) відомий художник та мистецтвознавець Микола Прахов реставрував ікону. І 27 вересня 1943 року з великими почестями образ Богородиці повернувся у Холмський кафедральний собор. Під час операції «Вісла» депортовані зі своїх етнічних земель українці вивезли святиню в Україну. Тут вона таємно зберігалася у родині Гаврила Коробчука. Аж поки після здобуття Україною державної незалежності його дочка Надія Горлицька не передала її в 1996 році Музею волинської ікони… Після цього впродовж дев’яти років її реставрацію проводив наш майстер Анатолій Квасюк. Це — лише деякі штрихи до «біографії» створеного тисячу літ тому лику Богоматері…

— Образ Холмської Богородиці — не єдиний, відреставрований у музеї…

— Звичайно ж! Ми працюємо у постійному контакті з Національним науково-дослідним реставраційним центром України, його Львівським філіалом та кафедрою реставрації темперного та олійного живопису Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури. Відновили півтори сотні ікон. Твори живопису, декоративної різьби і скульптури, книги, документи, кераміка і порцеляна, художній метал після реставрації експонуються у музеях Волині.

А сам Музей волинської ікони став місцем, яке обов’язково відвідують українські та іноземні президенти, які приїжджають у наш край. Про численних гостей з інших областей та іноземців вже не кажу…

— У Національному науково-дослідному реставраційному центрі України, розповідали колеги, останнім часом були відновлені ікони «Богородиця Одигітрія» XVII століття та трохи старший за неї «Святий Онуфрій»…

— Образ «Богородиці Одигітрії» є високохудожнім твором волинської школи іконопису. Він вирізняється вишуканістю колориту, одухотвореністю ликів, щедро декорованим золотим тлом. Класична іконографічна схема ікони «Святий Онуфрій» доповнена реалістичним пейзажем з яскравою зеленню.

Одна із реставрованих робіт — великий за розміром портрет єпископа — може стати справжньою сенсацією. Праворуч у нижній частині полотна відкрилася дата: 1650 або 1680 і літери АФАНА. Можливо, це портрет Афанасія Пузини, Луцького православного єпископа?

А історія для нас, українців, надзвичайно важлива. Адже це той стрижень, що дає людині моральну силу і застерігає від зроблених попередниками помилок!..

ДОСЬЄ «УК» 

Тетяна Єлисєєва. Народилася у місті Луцьку. Закінчила Луцький педагогічний інститут ім. Лесі Українки (нині — Волинський національний університет). Музей волинської ікони очолює з часу його заснування. Нагороджена орденом Нестора-Літописця ІІ ступеня.

Зарплати зростатимуть

ПРОГНОЗ. Фінансовий результат від діяльності волинських підприємств за минулий рік становить 75 млн грн. Про це повідомила начальник головного управління статистики у Волинській області Марія Мотиль. Вона вірить, що позитивні тенденції, які економіка регіону продемонструвала торік, нинішнього наберуть сили. В усякому разі це засвідчує своєрідний «барометр» — зростання темпів будівельних робіт. Порівняно з відповідним періодом минулого року вони нині більші на третину.

— Обнадійливі перспективи почали вимальовуватися і у виробництві. Найбільший приріст обсягів промислового виробництва забезпечили підприємства з оброблення деревини та виробництва виробів з деревини (+33%), целюлозно-паперового виробництва (+21%) і машинобудування — більше як на третину! — розповіла заступник начальника Головного управління економіки облдержадміністрації Галина Дика. — Область стала помітно більше виробляти меблів, трансформаторів, бортових електромереж для автомобілів та мотоциклів, у тому числі відомих світових брендів, підшипників, зубчастих передач та елементів механічних передач.

Замість корчми — дитсадок

НОВОСІЛЛЯ. Прикметно, що новий дитсадок почав працювати у колишній корчмі… В області з початку року вже відновлено роботу дев’яти дошкільних дитячих закладів. Останній із нововведених дитсадків — у селі Коршовець Луцького району. Тут мешкає 350 жителів і майже півтора десятиліття не було дошкільного закладу.

На вулицях стало світліше

ТУРБОТА. Схвалення волинян викликає обласна програма з відновлення освітлення на вулицях населених пунктів, зокрема тих, через які проходять автомагістралі. З початку року в області у нічний час зробили життя людей дещо безпечнішим майже тисячу світлоточок. 

СЛОВО — РОВЕСНИКАМ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

«Живу у відкритому просторі!..»

— Мені, як і нашій державі, незабаром виповниться 20!.. Навіть не віриться, що ще кілька років тому було безтурботне життя у моєму рідному Ковелі, де я вчилася в художній школі, брала участь у спортивних змаганнях, танцювала у творчому колективі… Мені пощастило: вчилася у школі, де панує культ знань, де працюють справжні майстри-педагоги. Вони навчили мене сміливо дивитися у майбутнє. 

Нині освоюю ази спеціальності архітектора. Доросле життя змушує замислюватися над серйозними проблемами. Як, зокрема, поліпшити середовище, в якому ми живемо, зробити його максимально комфортним, раціональним, естетичним… Як не зіпсувати історичну забудову міста, створюючи водночас сучасні будівлі.

На щастя, нині старання архітекторів не називають «архітектурними надмірностями», як у період Хрущова. Отож, у мене і моїх колег є шанс бути затребуваним суспільством і можливість реалізувати себе.

Хотілося б, аби в майбутньому Україна йшла в ногу з Європою у застосуванні сучасних технологій. А студенти могли б повчитися, не лише розглядаючи зарубіжні журнали та фотографії в Інтернеті, а мали б свої, нічим не гірші зразки будівництва (як, наприклад, реконструйований стадіон «Олімпійський»). Щоб бути ближчою до європейських процесів, вчу англійську і німецьку мови.

Я рада, що народилася у незалежній Україні, бо вона дала мені і моїм товаришам можливість жити у вільному суспільстві і відкритому світовому просторі. Тут я можу розвиватися і вдосконалюватися. І мені не диктують ідеологію — ані соціалізм, ані ленінізм. А від цього я відчуваю особливу відповідальність за те, щоб використати усі можливості, що дає нам держава!

Я б’юся різцем і долотом

ПОСТАТІ 

Видавництво «Волинська мистецька агенція «Терен» видало книгу-альбом «Ніл Хасевич. Воїн, митець, легенда». Видатний український художник Ніл Хасевич, уродженець села Дюксин Рівненської області, із радянським тоталітарним режимом боротися із зброєю в руках не міг. «Я б’юся різцем і долотом. Я, каліка, б’юся в той час, коли багато сильних і здорових людей у світі навіть не вірять, що така боротьба взагалі можлива… Я хочу, щоб світ знав, що визвольна боротьба триває, що українці б’ються», — написав художник за рік до своєї смерті 4 березня 1952 року. Смерті у повстанській криївці зі зброєю в руках…

Книга-альбом «Ніл Хасевич. Воїн, митець, легенда» не лише розповідає про визначну особистість, а й зібрала майже всі відомі нині роботи майстра — понад 120. Більшість із них у складних повоєнних роках у буквальному розумінні працювали на нинішню державну незалежність і прийшли до нас із кримінальних справ.

При підготовці книги були використані матеріали з фондів Волинського і Рівненського краєзнавчих музеїв, Костопільського районного краєзнавчого музею, приватних  зібрань.