ВІЗИТІВКА

Краса України, перлина Поділля

Вінницька область утворена 1932 року. В її складі 1513 населених пунктів, у т.ч. 18 міст. Кількість населення за станом на 1 січня 2010 року 1655,3 тис. осіб. Територія - 26,5 тис. кв. км. Найбільші міста - Вінниця, Жмеринка, Козятин, Ладижин, Могилів-Подільський, Тульчин, Хмільник. Область межує з Республікою Молдова. Протяжність шосейних доріг загальнодержавного і обласного значення - 8899 км. Її територією прокладено газопроводи "Дружба", "Уренгой-Помари-Ужгород", "Дашава-Київ", нафтопровод "Одеса-Броди".

Промисловість краю представлена переробною і харчової галузями, машинобудуванням, легкою промисловістю, деревообробною, виробництвом будівельних матеріалів. Агросектор - понад 2 тисячами агроформувань та 653,3 тис. особистих селянських господарств.

У регіоні є 2 театри, 1256 кінотеатрів, будинків культури, клубів, 3144 пам'яток історії і культури, 20 музеїв. Освітня галузь включає, зокрема, 41 вищий навчальний заклад, 991 загальноосвітній навчальний заклад, 689 дошкільних навчальних закладів. Працює 1314 медичних закладів. Добре відомий в Україні та за її межами курорт "Хмільник".

Прадавня вінницька земля дала Україні Івана Богуна, Михайла Коцюбинського, Степана Руданського, Миколу Трублаїні... Саме тут творив свій літак Олександр Можайський, жив і працював Микола Пирогов.

СИМВОЛІКА

Запорука щедрості та багатства

Герб Вінниччини має форму чотиридольного щита. Золоте сонце (на синьому полі) - старовинна емблема Подільської землі, відома з початку XV століття - символізує добробут, розквіт, щедрість та багатство краю, належність регіону до історичного Поділля, з якого за середньовічної доби в осібний регіон виділилася Брацлавщина (Східне Поділля). Срібний хрест (на червоному полі), у центрі якого синій щиток зі срібним півмісяцем, - історичний герб Брацлавщини, символ її утвердження як самостійної історичної області, що засвідчує наступність та неперервність власної регіональної традиції, спадкоємцем якої є Вінницька область. Обидві емблеми у поєднанні символізують географічну, історичну, культурну та духовну спорідненість земель Поділля та Брацлавщини, що складають основу території Вінницької області, відображають особливість історичного становлення регіону.

У кольорових смугах прапора області, як і в розміщених на ньому емблемах, теж поєднання символів. Синя смуга символізує - прапор Брацлавського воєводства, червона - подільської землі. Крім того, дві геральдичні смуги синього кольору символізують річки області - Південний Буг і Дністер. Герб і прапор затверджені сесією обласної ради від 18 липня 1997 року. Автори символіки - Ю. Легун, Ю. Савчук, Г. Мельник.

ПРЯМА МОВА

Будуємо, значить - розвиваємося

Голова Вінницької облдержадміністрації
Микола ДЖИГА:

- Вінницька область - особливий для мене край. І не тільки тому, що рідний. Вона має величезний потенціал, тут живуть щирі і талановиті люди, яким не байдужа доля їхньої батьківщини й України.

Сьогодні Вінниччина - потужна індустріально-аграрна область. Ставимо завдання вивести економіку на новий рівень інновацій і сучасних технологій. Модернізація дасть можливість кардинально змінити структуру регіональної економіки, підвищити соціальні стандарти життя. Ідеться про серйозні технологічні і суспільні перетворення, які торкнуться усіх сфер життя. Тому сьогодні пріоритетним є створення якісних робочих місць і залучення довгострокових інвестицій.

З часу незалежності в області з'явилось чимало нових підприємств, які цілком можуть конкурувати на світовому рівні. Це підприємства переробної галузі. У Вінниці зводиться найбільша в Україні кондитерська фабрика! В області будується одна з найбільших птахофабрик в Європі! Ми вже передбачили спорудження двох сучасних цукрових заводів, надсучасного цементного заводу, який практично не матиме аналогів на пострадянському просторі, а також проектуємо десять новітніх комплексів з виробництва молока. Нині регіональний інвестиційний портфель становить понад 15 млрд грн.

Позитивних змін дочекалося сільське господарство. Обсяги рослинницької продукції наростили на третину. Третій рік поспіль область дає рекордні 3 млн тонн зернових. І резерви ще маємо. Область зміцнює свій статус як одного з основних центрів садівництва.

За роки незалежності в області відкрили 52 школи, 32 дитячих садочки та 54 лікувальні заклади. Цього року подією для регіону стало введення в експлуатацію найстаршого дорожнього довгобуду в державі - об'їзної дороги навколо міста Калинівка. На черзі завершення ще одного довгобуду - хірургічного відділення лікарні імені Пирогова.

Вінниччина як динамічний регіон відкрита для співробітництва і нових ідей. І я переконаний, що в області великі перспективи, а вінничан чекає гарне майбутнє.

Сила ця іде від рідної землі

СВЯТИНІ

Село Буша вражає багатою історією та яскравими пам'ятками

Між горами Татарська, Лиса і Леськівка стоїть село Буша. А посеред нього ще одна гора - Замкова. В середньовіччя на ній розташовувалося місто, що мало сім церков. Нема того міста, але душа його збереглася: гостей зустрічають образи героїв оборони фортеці, древніх богів і навіть місцевих річок Мурафи і Бушанки. Понад 200 скульптур з піщаного каменю виготовили митці під час щорічного пленеру "Подільський оберіг".

З цього каменю біля сільради - і пам'ятник Шевченкові. Погляд Великого Кобзаря дивовижний - проймає наскрізь. Стоїш, як на сповіді!

...Упродовж 1654 р. польська шляхта здійснила три спроби взяти Бушу. Двічі зазнала поразки. Втретє 35- тисячне військо оточило фортецю, яку обороняли лише 6 тис. козаків залоги Брацлавського полку, стільки ж міщан, а також опришки та жителі довколишніх сіл. День і ніч тривала кривава січа. А вранці прибув сурмач з вимогою здатися. Його прогнали! В останні години битви, як свідчать історичні джерела, жінки з дітьми ішли у палаючі будинки, кидалися зі скелі у річку, аби лише не бути полоненими. Тоді з Бушою сталося те, що пізніше з Батурином. Керівник польської військової експедиції Стефан Чернецький у своїх спогадах зауважував, що після здобуття фортеці вони не вважали себе переможцями. Звеличена у двох книгах Михайла Старицького Буша стала одним із символів звитяги і нескореності українського народу.

Від замчища спускаюся до долу... на кілька століть. Дослідники стверджують, що скельний храм був створений ще у часи Черняхівської культури і використовувався до пізнього середньовіччя. В Європі подібних лише кілька! Науковці тут прочитали імена язичницьких богів Перуна і Хорса, князя Олега... На одній зі стін вирізьблено композицію: безлисте дерево, на якому сидить півень, постать людини у молитовній позі з чашею в руках, олень, що зупинився за людиною. Що хотіли сказати нам предки, власне, чи почули ми те?

За радянської влади пам'ятки національного значення башта XVІІ століття та скельний храм були у запущеному стані. Але у 2000 році було створено державний історико-культурний заповідник. Храм вже має дах і двері. Реставрували башту та зробили оглядовий майданчик, з якого легко уявити перебіг оборони міста. "Першими екскурсантами були учні зі шкіл свого і сусідніх районів. І тепер багато дітей приїжджає. Вони дивуються мужності захисників фортеці. А сила ця іде від рідної землі", - зазначила науковий співробітник заповідника Надія Пірняк.

Кілька років тому на замчищі археологи "відкопали" чорноліську культуру (кінець ІX- початок VІІ ст. до н.е.) та рештки житла Трипільської доби. Над знахідками звели павільйон, щоби вони не руйнувалися. Тутешня земля "родовідна": на історично-культурній території, яка становить 120 га, виявлено пам'ятки і багатьох інших культур. "Хліборобські народи тут безперервно жили впродовж 10 тис. років", - зауважив директор заповідника Олександр Пірняк.

За рік заповідник відвідує майже 20 тис. екскурсантів. Їдуть з усіх куточків України. Також були німці, американці, французи, данці, поляки... Їм теж цікаво, бо ми "свого не цураємося". В заповіднику працюють музеї археології, етнографії, гончарства, "Хата каменотеса". У травні відкрив двері музей народних ремесел, де представлена подільська вишивка, народне малярство, ткацтво, кераміка. Село відроджується і цього року 10 його садиб готові прийняти туристів.

"Аграрна країна повинна випускати свою якісну продукцію"

Голова правління ВАТ "Брацлав"
Микола МИХАЙЛЕНКО

За роки незалежності у колишньому полковому козацькому місті Брацлав заклали міцну цеглину в економічний фундамент держави - з нуля створили вітчизняну галузь доїльного обладнання. Тож сьогодні українські селяни не залежать від закордонних виробників, а за рахунок експорту доїльних установок поповнюються валютні запаси держави. Микола Михайленко, який 26 років очолює ВАТ "Брацлав", вельми задоволений тим, що вдалося зробити важливу для країни справу.

-Миколо Кириловичу, молода аграрна держава не мала ні свого доїльного обладнання, ні науки з його розробки. Чому саме перед вашим підприємством уряд поставив це завдання?

- З розпадом СЕВ (Союз економічної взаємодопомоги) за поставки з країн так званого соцтабору СРСР почав розраховуватися валютою. Кілька заводів, у тому числі і наш, зобов'язали освоїти виробництво окремих вузлів, щоб обійтися без імпорту. Встигли ми тоді небагато. Та коли розпався СРСР і центри доїльного обладнання залишилися в Латвії та Росії, в Україні тільки наш завод мав деякі напрацювання в цій галузі. На той час в країні утримувалося 9,5 млн корів, і робота тваринницької галузі почала залежати від валютних можливостей купувати доїльні установки та запасні частини до них. Уряд з цим миритися, зрозуміло, не міг і перед нами поставив чітке завдання налагодити виробництво та підкріпив його матеріально. Підприємству на вигідних умовах було надано кредит - під половину ставки Національного банку. За 2-3 роки ми зробили те, на що за часів СРСР треба було б 10 років. Поспішали, бо мислили патріотично. Розробили і впровадили у виробництво доїльне обладнання для усіх технологій доїння та утримання корів. Сьогодні наше підприємство є монополістом і внесене до переліку стратегічних підприємств, які впливають на національну безпеку держави. Марку тримаємо. Наприклад, як і в розвинутих країнах, можемо за допомогою автоматичних систем управляти процесом доїння, в режимі он-лайн бачити, скільки дає молока корова на тій чи тій фермі. Двічі у себе приймали учасників міжнародних симпозіумів з машинного доїння. А це працює на авторитет держави.

- Чи складно, власне, виготовляти доїльне обладнання?

- З сільськогосподарської техніки воно єдине працює з живим організмом. Племінна корова коштує дорого і в разі похибки збитки можуть становити астрономічну суму. Зауважу, що молокопроводи та доїльні зали належать до найвищого у машинобудуванні класу складності - шостого. Це клас авіабудування! Не дивно, що немало країн не мають такого власного. Втім конкуренція на цьому ринку жорстка. Тому постійно модернізуємо виробництво, запроваджуємо енергозберігаючі технології та дружимо з науковцями. Аграріям пропонуємо не стільки самі доїльні установки, як це було спочатку, а передусім - сучасні технології виробництва молока, яловичини і свинини. Самі виконуємо будівельні проекти силами будівельного підрозділу. Проводимо наукові дослідження, конструювання (спільно з ААН маємо лабораторію), працюємо над виробництвом, монтажем і сервісним обслуговуванням обладнання. Тобто відреагували на запити ринку - і під "ключ" можемо здати тваринницький комплекс.

- Який замовник для вас найкращий?

- Підприємство сертифіковане за міжнародним стандартом ІSO 9001:2000. Нас добре знають в Росії, Білорусі, Казахстані. Впевнено виходимо на ринки Південної Америки та Африки. На це витрачаємо неабиякі кошти, бо нас там, звісно, ніхто не знає і не чекає. Розраховуємо на сприяння держави. Та передусім ми зацікавлені, аби розвивалася вітчизняна тваринницька галузь. Аграрна країна повинна випускати свою якісну молочну і м'ясну продукцію. Уряд економічними методами стимулює розвиток тваринницької галузі, а звідси й перспективи. Підприємство готове забезпечити потребу господарств у молокопроводах і доїльних залах. Маємо підтримку з боку Вінницької облдержадміністрації, з ініціативи якої у поточному році в області буде зведено 7 нових тваринницьких комплексів. Згідно з урядовою постановою реалізовуємо особистим селянським господарствам індивідуальні установки доїння корів. Освоюємо нові вироби. А це - нові робочі місця та податки. Наприклад, поставили на конвеєр комбайн для приготування кормів. Зазначу, що над розширенням номенклатури працюємо з подачі департаменту сільськогосподарського машинобудування. Це дуже важливо, що є державна служба, яка підкаже та зорієнтує.

- Якою ви бачите майбутню Україну?

- У нас на підприємстві працює 380 осіб. Отже, вони не шукають долі за кордоном, а вдома мають зайнятість, виховують дітей, доглядають за своїми батьками. І в школах, і в дитсадках, і в лікарнях - теж працюють наші люди і було б неправильно, якби підприємство сплачувало лише податки. Допомогли в газифікації селища, у новому його мікрорайоні провели інженерні комунікації... Я бачу Україну як добру сім'ю, де є батько, мати, діти, дід з бабою, внуки і всі знають свої функції та мають де жити і працювати...

ДОСЬЄ "УК"

Микола Михайленко. Народився 14 серпня 1951 р. на Житомирщині. У 1978 р. закінчив Київський автодорожній інститут за спеціальністю інженер-механік. Заслужений машинобудівник, лауреат Державної премії України в галузі науки та техніки, почесний академік УААН. Нагороджений орденом "За заслуги" ІІІ ступеня.

САДІВНИЦТВО

У нас справжній яблучний рай

У травні, коли зацвітають сади, сільська місцевість області схожа на рай. Садок є у кожному дворі, а в господарствах вони по кількасот гектарів. Яблуневий цвіт здавна живить творчу уяву поетів і прозаїків, живописців і композиторів, а для селян, крім краси, яблуневі сади - це можливість заробити. Подільське яблуко було в добрій ціні ще у ХІХ столітті на тоді все?світньо відомій Санкт-Петербурзькій аграрній біржі. Кращі традиції збереглися й досі: Вінниччина виробляє найбільше плодів серед областей України.

Займатися садівництвом вигідно. Вже 10 років держава спрямовує частину одновідсоткового збору з продажу алкогольних напоїв на розвиток галузі, майже повністю відшкодовуючи господарствам витрати на придбання саджанців і догляду за молодими садами. Завдяки цьому нині подільське яблуко на вигляд не поступається кращим імпортним зразкам, а за смаковими якостями воно, звісно, краще.

"Маємо 4 тисячі гектарів молодих інтенсивних садів, що становить 30 відсотків від загальної площі. За цим показником область вийшла на європейські норми", - зауважив генеральний директор корпорації "Вінницясадвинпром" Анатолій Семенюк. Торік господарства корпорації виробили 93 тисячі тонн плодів. І цей рік будемо з яблуками, впевнений Олег Меркалн з Міжлісся Барського району, садівничий стаж роду якого нараховує понад сто років.

СЛОВО - РОВЕСНИКАМ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

Нам просувати науку вперед

В'ячеслав Мальований народився 21 вересня 1991 р. у м. Вінниці. Студент ІІІ курсу факультету ком?п'ютерного інтелекту Вінницького національного технічного університету. Переможець 2-х міжнародних конкурсів інформаційних технологій і міжнародного конкурсу з веб-дизайну та комп'ю?терної ані?мації. Лауреат 1-го туру міжнародного конкурсу ком?п'ютерних робіт "Цифровий вітер-2011". Має 6 наукових праць, дві з яких входять до переліку ВАК України.

- Я старший серед дітей у багатодітній родині. Це відповідально, бо мої три сестри і брат беруть приклад з мене. А я хочу, щоб вони були щасливими у незалежній Україні, яка мене, свого ровесника, навчає безкоштовно.

Прагну гармонійно поєднати все - навчання, захоплення, роботу і кохання. Самостійно вивчаю деякі предмети, які не входять до програми, але знадобляться для професійного розвитку. Мій керівник - доктор технічних наук, професор Олександр Романюк, відразу зорієнтував мене на тривимірну графіку. За нею майбутнє. Відвідую науковий гурток, знаю майже всіх студентів у місті, які працюють у цьому напрямку. А через Інтернет спілкуюся зі студентами з інших міст. Ми єдині в тому, що маємо стати професіоналами і розвивати свою країну. Веду наукову роботу. Брав участь у виконанні двох держбюджетних тем з розробки геоінформаційних додатків для Вінницької області. Зокрема, це містобудівний кадастр області. За цю роботу отримав трудову книжку та винагороду. І, як годиться, з першої зарплати купив невеличкі подарунки своїй родині.

Я впевнений, що Україна над?звичайно перспективна країна, яка стоїть на порозі нових змін, що забезпечать гідне життя. Звісно, саме молоді просувати нашу країну вперед.

СПОРТ

Шкільний музей чемпіонки

У райцентрі Піщанка в школі, де навчалася відома за радянських часів спортсменка Юлія Рябчинська, є музей на її честь. Прийшла вона у спорт аж у двадцятирічному віці, проте підкорила усі можливі висоти у змаганнях на байдарці-одиночці: здобула золоті нагороди чем?піонатів СРСР, світу, ХХ Олімпійських ігор! На жаль, доля відвела їй коротке життя - всього 25 років: взимку 1973 року під час тренувань вона трагічно загинула.

Тренер Юлії Антоніна Середіна, даруючи школі свою книжку, зробила напис: "Нехай торжество спортсменів передається молодому поколінню". Славна традиція продовжується. Відтоді немало вінничан з різних видів спорту підіймалися на найвищу сходинку п'єдесталу на чемпіонатах Європи і світу. На останній Олімпіаді в Пекіні наша землячка легкоатлетка у багатоборстві Наталія Добрянська здобула золоту нагороду.