Душа і серце соборної держави
ВІЗИТІВКА. Київську область утворено 27 лютого 1932 року. Територія становить 28,9 тис. кв. км.
Загалом проживає 1725,3 тис. населення: міського — 1049,9, сільського — 675,4. З 1183 населених пунктів 56 — міські, 1127 — сільські. В області 25 адміністративних районів, 12 міст обласного значення, 14 міст районного значення, 30 селищ міського типу, 6 селищ і 1121 село. До складу органів місцевого самоврядування входять: обласна рада, 25 районних, 11 міських обласного значення, 13 міськрад районного значення, 30 селищних і 605 сільських рад.
Більшість районів Київщини утворені в 1923 році. У 1930 р. — Білоцерківський. 1973 р. на мапі області з’явився Вишгородський район, і лише 1986 р. — Згурівський.
Найстаршим за віком на території краю є місто Переяслав-Хмельницький, засноване 907 року. Трохи молодші Васильків — 993 р., Бориспіль (1015 р.), Біла Церква (1032 р.), Ржищів (1151р.). Фастів відомий з 1390 року. Березань та Бровари засновані в середні віки — відповідно 1616 р. та 1630 р. Наймолодшим містом столичної області є Славутич, історія якого розпочалася 1987 року.
СИМВОЛІКА
Мандрівка в сиві віки
Герб і прапор Київщини затверджено рішенням обласної ради 2 лютого 1999 року.
Герб: щит з лазурним полем і зеленим підніжжям, увінчаний золотою князівською діадемою. У полі щита розміщено зображення Святого Юрія Змієборця (Георгія Переможця) на білому коні в золотих обладунках і в шоломі, пурпурному плащі зі списом у правій руці та золотим німбом навколо голови. Кінь стоїть на зеленому підніжжі. Під ним зображено поверженого змія зі складеними крилами й червоними очима та язиком. Голову змія пронизує спис Юрія-Георгія. З боків та знизу щит обрамлено дубовими гілками із зеленим листям і жолудями природного кольору та колосками пшениці.
Прапор: прямокутне полотнище, яке складається з трьох рівновеликих вертикальних смуг: синьої, жовтої та синьої. На жовтій смузі розміщено зображення постаті Святого Юрія-Георгія з герба області.
ПРЯМА МОВА
Столична повинна бути першою
.jpg)
Анатолій ПРИСЯЖНЮК,
голова Київської
облдержадміністрації:
— Наближення до головного державного свята країни зобов’язує прискіпливим критичним поглядом озирнутися на перші два десятиліття незалежності і прозвітувати перед власним сумлінням і людьми. Чи все ми зробили, що могли? Чи не поступилися ідеалами добра, справедливості, честі? Чи справдилися надії на вільне щасливе буття на власній, не чужій землі?
Нам випало будувати нову країну, всі її інституції, утверджувати державність, відроджувати економіку, підтримувати духовність і культуру, опікуватися старшим поколінням і давати крила дітям. Усе це вимагає колективних зусиль влади і суспільства, розуму, толерантності, терпіння, щоденної важкої роботи, вміння слухати і чути інших.
Наша команда прийшла у владні коридори виконавчої влади, щоб вірою і правдою служити громаді Київщини. Ми поставили перед собою амбітне завдання: зробити столичну область не просто кращою, а першою. Передусім у залученні інвестицій — їхня кількість лише за останній рік становить 250 млн доларів. У ювілейному для країни 2011 році ми реалізуємо відразу 21 інвестиційну програму на 600 млн доларів.
Маємо здобутки в розширенні промислового та сільськогосподарського виробництва і створенні нових робочих місць: у всіх без винятку районах відроджені старі й започатковані сучасні підприємства, відкриваються нові технологічні лінії. Помітні зміни сталися в удосконаленні інфраструктури (будуються дороги, мости, транспортні розв’язки) та соціальній сфері.
Київщину знають в Україні і світі за торговими марками, які відповідають високим сучасним стандартам. Це бориспільські «Богдани», білоцерківські шини, якісні продуктові товари переробних заводів, популярна серед споживачів продукція птахівництва, овочівництва, тваринництва тощо. Високі врожаї зернових щороку збирають наші аграрники. Одне слово, нам є чим пишатися.
Схоже, більшість інвесторів переконалися, що з нами можна працювати відкрито і прозоро. Пакет нових пропозицій чекає кожного, хто приходить до нас з миром і хорошими ідеями, які збігаються з інтересами наших краян. Тож не покривлю душею, коли скажу: Київщина сьогодні нагадує птаха, що розправив крила і прямує увись, — до кращого життя, вищого добробуту та суспільної злагоди.
«Взуття» для автомобілів: час змінювати стереотипи
НОВАЦІЇ
Якщо хтось досі гадає, що українські шини не ставлять на «круті» іномарки,
він глибоко
помиляється
Нещодавно, в переддень професійного свята — Дня хіміка, на акціонерному товаристві «Росава» вступила до ладу чергова лінія форматорів-вулканізаторів німецького виробництва потужністю 600 тис. штук шин за рік. Нове високотехнологічне обладнання дало можливість значно підвищити споживчі характеристики продукції, на чверть підняти продуктивність виробництва за рахунок скорочення часу вулканізації, а також знизити енергозатрати на 29%.
Це знаменна подія не лише для колективу одного з найбільших підприємств області і вітчизняної хімічної галузі — вона переконливо свідчить, що модернізація виробництва не тільки збільшує його потужності (з 2014 р. білоцерківські шинники випускатимуть 10 млн штук шин щороку), а й значно розширює ринок збуту української продукції, підвищує її якість, робить конкурентоспроможною на світових ринках.
.jpg)
Стратегія проти кризи
Щоб переконатися у важливості стратегічного планування, варто завітати на «Росаву» та на власні очі побачити весь технологічний процес створення якісного і комфортного «взуття» для автомобілів різних марок — від вітчизняних і зарубіжних легковиків до потужних вантажівок, каміонів, сучасної сільськогосподарської техніки.
Величезний завод (площа виробництва становить 16 га) працює як злагоджений годинниковий механізм, де кожна операція чітко запрограмована на комп’ютері.
— У 2008 році, коли не лише наш шинний, а й усю українську економіку скувала криза, — розповідає голова правління — генеральний директор АТ «Росава» Роман Рибачук, — ми запропонували власний бізнес-план, що ∂рунтувався на аналізі, прогнозі і тверезих розрахунках.
Цього року було встановлено перші 10 форматорів німецького виробництва. Уже наприкінці того кризового року закупили, а наступного запустили в дію новий агрегат для виробництва бортових кілець. У травні 2011 р., як вже згадувалося, до лінії форматорів-вулканізаторів додали ще 10. До кінця року виробничники очікують прибуття нових верстатів-автоматів зі складання шин, лінії з виготовлення гермошару для легкових та легковантажних шин. До 2014 року матимемо ще кілька ліній форматорів-вулканізаторів. Усе це в комплексі (загальна вартість новітнього обладнання — 28 млн євро) найближчим часом дасть змогу збільшити виробництво вітчизняних шин у 2,5 раза.
Нинішньої осені білоцерківці планують реалізувати ще одне амбітне завдання: до сезону спільно з британцями ввести нову лінійку зимових шин.
Споживачі, займайте чергу!
— Вочевидь, такі наполеонівські дії і плани ∂рунтуються на знанні світової кон’нюктури? — запитую співрозмовника.
— Так, — відповідає Роман Юрійович. — Адже сьогодні на вітчизняних дорогах зарубіжні автомобілі переважають, тож не розумно не враховувати цього. Тим паче, що наші шини для легкових автомобілів, включаючи продукцію медіум-класу, мають абсолютну гарантію: шину, пошкоджену під час експлуатації, безкоштовно відремонтують або замінять у тому сервісному центрі, де її було придбано. Такі програми діють щосезону протягом двох років. До речі, за цей час таких звернень було… п’ять. Це говорить про те, що продукція має європейський рівень якості.
На ринку Бразилії, продовжує він, — куди ми експортуємо понад 600 тис. штук шин, надійшло аж дві рекламації. Саме якість і надійність нашої продукції дали змогу «Росаві» потіснити на латиноамериканському континенті серйозних азійських конкурентів.
Згадайте минулорічну сніжну зиму на європейському континенті. Прискіпливі жителі Північного Альбіону тоді переконалися, що саме українські зимові шини для багатотоннажних автомобілів виявилися найстійкішими при ожеледиці, і наші поставки на європейський ринок помітно зросли (Німеччина, Британія, Румунія, Балкани).
Марку найбільшого в столичній області хімічного підприємства вже оцінили споживачі в 70 країнах світу. Нині колектив шинного реалізує чотири проекти спільного виробництва, зокрема з відомою англійською компанією, завдяки чому у вироблених у Білій Церкві британських шинах PREMIORRI Solazo вже їздять тисячі власників таких престижних марок як «Тойота-камрі», «Мерседес» тощо. Загалом нині у виробництві тут 150 типорозмірів шин — на будь-який смак.
Не дивись із зневагою на своє
Розповідають, що партії білоцерківських шин придбали військові відомства Сирії, Туреччини (входить до Північно-Атлантичного альянсу). Головним критерієм оцінки нашої продукції при доборі був вагомий аргумент: ці шини навіть автоматні кулі не пробивають.
Жарти жартами, а якість була, є і буде надійною перепусткою на найпрестижніші автомобільні ринки світу. Нова автоматизована лінія з вулканізації шин, яку щойно відкрили на «Росаві», великою мірою забезпечує найвищі якісні стандарти. Українську продукцію апробують у Чехії, найпрестижнішому інституті гумових технологій.
Процес вулканізації відразу двох шин, яким стовідсотково управляє комп’ютер, триває від 9,5 до 12 хвилин залежно від типорозміру. Потім вироби, як кажуть технологи, кілька хвилин «відпочивають». А після цього, взявши їх до рук, мимоволі дійдеш висновку: такою продукцією можна пишатися. Бо це і справді гідна високого поцінування марка незалежної України.
«Головне — не власність, а вільний доступ до землі»
Голова правління
сільськогосподарського підприємства
«Хорс-КЛМ»
Леонід КЕЛЬВИЧ
Кажуть, що мудрість приходить з роками. Може й правда, та, на наше переконання, рано чи пізно стукає вона в двері лише до тих, хто звик прокидатися на світанні, і від східсонця до смеркання без довгих перерв на відпочинок, не покладаючи рук, виконувати важку буденну роботу, щоденно вдосконалюватися в обраній з юності професії, досягти її вершин саме своїми власними трудами. Бо недаремно в нашому народі споконвіку живе істина: «Легко здобуте легко й забути».
Саме сумління завжди було і залишається нині визначальною рисою нашого співрозмовника, відомого в країні організатора сільськогосподарського виробництва Леоніда Кельвича. А підприємство, яке він відродив з небуття і поставив на ноги, очільник виконавчої влади Київщини Анатолій Присяжнюк за обсягами виробництва і рентабельністю назвав з-поміж десяти найзначущіших і продуктивних господарств столичної області.
—Леоніде Михайловичу, здається, окрім вас, ніхто ще не пропонував таких радикальних дій до тих, хто зневажає землю-годувальницю: «Не вмієте господарювати, повертайте, і край!»
— Наша земля — унікальний дар природи. Україна завжди була і, сподіваюся, буде передусім аграрною державою. Та, міркую, приватна власність на землю ще не запорука того, що сільське господарство вийде з кризи, подолає відсталість, нагодує вдосталь наших громадян і зможе заробити на свій подальший розвиток.
То чи варто поспішати з перетворенням земель сільськогосподарського призначення на товар, який можна продати, обміняти, успадкувати? Адже це засіб виробництва, що має приносити користь людям, суспільству і в жодному разі не слугувати засобом сліпої бездумної наживи.
Повірте моєму величезному досвіду: для будь-якого фермера, селянина, який власноруч обробляє землю, головне не власність, завірена печаткою, а вільний доступ до неї, праця на ній. Не раз і не два доводилося бути за кордоном, спілкуватися з тамтешніми аграріями, цікавитися їхнім життям. Так-от, поняття «земля» там також сприймається швидше як об’єкт господарювання, ніж об’єкт власності.
Абсолютним залишається право власника на продукти виробництва, та практично ніде, в жодній країні не визнається таке право щодо землі. А що ж відбувається у нас? 80% земельних паїв уже зараз перебуває в руках громадян, які ніколи не будуть серйозно займатися аграрною справою. Якою ж буде подальша доля тих десятків сотень гектарів? Певна річ, вони десятки разів перепродуватимуться, даруватимуться, а найшвидше заростатимуть бур’янами і виснажуватимуться.
Вихід є, і він, як на мене, простий. Хоче людина професійно вести сільське господарство — місцева влада має забезпечити їй належні умови, передусім наділивши землею. І, відповідно, контролювати — чи дотримується передбачених законом обов’язків. Зникло бажання вирощувати хліб, овочі, фрукти — поверни землю у власність місцевої громади і нехай хтось інший обробляє ниву, сплачує податки. Так, думаю, буде чесно і справедливо.
— Отже, ви вірите в перспективи вітчизняного сільського господарства?
— Я оптиміст, та моя віра тримається на реальній оцінці нашого і світового ринків. Вочевидь скрізь зростає потреба на якісну продукцію. Природні та штучно створені катаклізми, що призводять до отруєння харчами, викликають занепокоєння громадян.
Перед Україною відкриваються широкі можливості задовольнити такий попит, щоправда, для цього маємо активніше запроваджувати новітні технології в рільництві, тваринництві, овочівництві.
Приміром, наше господарство в часи, коли всі скаржаться на тваринництво, успішно розвиває цю важливу галузь і робить це на наукових засадах. Налагодили селекційно-племінну справу, вона забезпечує стовідсоткову рентабельність.
Вирощуємо та реалізуємо нові високоякісні сорти зернових, обробляємо землю новітньою технікою. Щороку піднімаємо планку вище: розширюємо виробництво, а це, відповідно, зростання прибутків і статків працюючих, нові вкладення в інфраструктуру села. Адже багато важить і те, які умови праці і побуту в людей, чи є все необхідне для дітей у школі, як працює клуб, ФАП, у якому стані місцеві дороги.
— До вас у Веприк часто навідуються гості з усіх країв. Що їх найбільше вражає?
— Ви не повірите: серйозне ставлення до дисципліни. Здавалося б, і ферми гарні, і племінне стадо зразкове, чудова конеферма, і нива аж сміється. А багато хто з колег, навіть зарубіжних, зізнаються, що такої високої організації праці, як у нас, вони давно не бачили. Скучили люди за порядком, дисципліною, відповідальністю. На них, як відомо, добробут в усьому світі тримається!
ДОСЬЄ «УК»
Леонід КЕЛЬВИЧ. Народився 5 травня 1950 р. в селі Веприк Фастівського району Київської області. Освіта вища. Закінчив Українську сільськогосподарську академію. З 25 років — керівник сільгосппідприємства. Останні три роки — голова правління СП «Хорс-КЛМ». Заслужений працівник сільського господарства України. Кавалер ордена «За заслуги» ІІІ ступеня.
За український борщ образливо
ДЕРЖАВНА СПРАВА. Вітчизняне овочівництво може успішно конкурувати із сумнівної якості імпортом, що заполонив полиці наших магазинів. У цьому можна легко переконатися, відвідавши одне з кращих підприємств столичної області — ВАТ «Комбінат «Тепличний».
За кілька десятків кілометрів від Києва поблизу славних Броварів майже тридцять років поспіль в закритому грунті вирощують помідори, огірки, перець, інші овочі, які сьогодні за якістю й справді «поза конкурсом».
Треба бачити це помідорове та огіркове царство, схожі на ліани кущі, рясно вкриті червонобокими та оксамитовими плодами, щоб зрозуміти, наскільки вони відрізняються від своїх «заморських родичів». Чистий і «родовід» продукції калинівських овочівників: усіма технологічними процесами тут управляє комп’ютерна техніка, квітки запилюють джмелі та бджоли (тут встановлено 750 вуликів), а захист рослин здійснюється біологічними методами.
Достеменно знає все про овочівництво один з провідних
фахівців у цій галузі — беззмінний директор комбінату, Герой України Володимир
Чернишенко. У найважчі кризові часи він та його колеги змогли зберегти
унікальне виробництво, здійснити його реконструкцію, освоїти кращі зарубіжні
технології.
На наше запитання, чи може Україна забезпечити себе якісною і безпечною овочевою продукцією, Володимир Ілліч каже, що для цього треба не так вже й багато: прогнозовану політику в аграрному секторі, гнучкість у питанні забезпечення енергоносіями, підвищення відповідальності служб на кордонах, які здійснюють контроль за продовольчою безпекою.
Ще одна настанова від почесного директора асоціації «Теплиці України» Володимира Чернишенка — на державному рівні подбати про овочесховища, які колись надійно зберігали продукцію до нового врожаю. Бо, каже, соромно, що захмарні ціни на буряк, моркву, інші компоненти українського борщу нині роблять його недосяжним делікатесом.
СЛОВО — РОВЕСНИКАМ НЕЗАЛЕЖНОСТІ
Я зустрів двадцяту весну у вільній країні
— Біла Церква — одне з найкращих міст Київщини — стала
місцем моєї студентської юності. Виріс у великій дружній селянській родині, де
немає ледарів і всі допомагають одне одному. Тому шаную хліборобську працю,
вклоняюся рукам моєї мами. Прикладом працелюбства для мене є і мій
батько-тракторист, якому змалечку допомагаю в його нелегких турботах. З
природничими науками «товаришую» зі школи. Тому мені було нескладно вступити до
нашого університету.
Гадаю, що моя професія, пов’язана із захистом довкілля, сучасними агротехнологіями, знадобиться країні, адже наш народ завжди мав міцні селянські корені, годував себе і ділився плодами своїх рук з іншими. Збалансоване природокористування допоможе нам «вилікувати» виснажені певними нерозумними діями ∂рунти, повернути родючість славетним українським чорноземам і відродити славу держави-житниці.
А для душі ще зі шкільної лави займаюся поезією, яку намагаюся покласти на музику. Зараз наш гурт, який носить трохи жартівливу назву — «Справа пахне керосином», виконує інструментальні композиції в стилі мелодік-рок. Нині ми готуємося до фестивалю «Рок-старт», інших музичних подій, які будуть приурочені до річниці нашої соборності. Вже написав пісню, де є такі слова: «Я зустріну двадцяту весну у вільній, веселій, красивій Україні. Що ще треба мені для щастя?!»
Володимир ЯМПІЛЬСЬКИЙ. Народився в 1991 р. у селі Вороне Жашківського району на Черкащині. Після закінчення середньої школи вступив до Білоцерківського національного аграрного університету. Нині успішно вчиться на третьому курсі факультету «Екологія та збалансоване природокористування». Віддає перевагу природничим наукам — хімії та біології. Захоплюється музикою в стилі мелодік-рок та фолк-рок. Започаткував в університеті студентський рок-гурт, бере участь у музичних фестивалях. Пише вірші і музику до власних пісень.
Дочекалися господаря
ГЛИБИНКА. Торік на виборах до органів місцевого самоврядування жителі села Розумниця Ставищанського району Київщини підтримали кандидатуру Віктора Швеця і нині не нахваляться: новий сільський голова відразу взявся за справу — полагодив дорогу, вирубав хащі довкола клубу та обіцяє відремонтувати приміщення, щоб у ньому, як і колись, лунали пісні, старі й малі збиралися на свято.
«Тепер, — пише в листі до редакції ветеран праці Віталій Бідюк, — усі наші суботники з благоустрою села розпочинаються з голови — він приходить першим і береться за роботу, а ми намагаємося йому допомогти». Завдяки новому лідерові громади вже не соромно зайти на цвинтар, там розчистили кущі, скосили бур’яни, упорядкували паркан.
А в День Перемоги пан Віктор зібрав людей у центрі села, довкола пам’ятника загиблим односельцям, привітав їх зі святом, низько уклонився ветеранам. У багатьох на очах були сльози — літні селяни вперше за багато років відчули, що держава (а саме сільський голова для них уособлює владу) про них не забула.