Земля, багата талантами
ВІЗИТІВКА. Кіровоградська область розташована в центральній частині України, на півдні Придніпровської височини, у межиріччі Дніпра та Південного Бугу.
Як самостійна адміністративна одиниця Кіровоградська область була утворена 10 січня 1939 року. Межує з шістьма областями — Черкаською на півночі, Полтавською на північному сході, Дніпропетровською на сході, Миколаївською та Одеською на півдні і Вінницькою на заході. Включає в себе 21 район, 12 міст, 26 селищ міського типу і 1010 сіл. Найбільші міста — Кіровоград (249 тис. населення), Олександрія (96,1 тис.), Світловодськ (55,8 тис.), Долинська (34,3 тис.), Знам’янка (26 тис.) і Новоукраїнка (18,2 тис.) Загальна кількість населення — 1,053 млн осіб, територія — 24 588 кв. км.
Кіровоградщина завдяки своїм знаменитим чорноземам завжди посідала одне з провідних місць за рівнем сільськогосподарського виробництва. За ступенем природної родючості грунтів, які за 100-бальною шкалою якості оцінюються в 67 балів, область займає четверту позицію в державі. Але не тільки землею славиться цей благословенний край, а й могутнім промисловим потенціалом, багатющими родовищами корисних копалин і мальовничою природою. А ще — талановитими, відомими всьому світові людьми. Серед славетних кіровоградців — корифеї українського професійного театру Марко Кропивницький і Іван Карпенко-Карий, письменники Сергій Степняк-Кравчинський, Юрій Олеша і Юрій Яновський, поет Арсеній Тарковський, актори Іван Мар’яненко і Гнат Юра, музикант Генріх Нейгауз, педагог Василь Сухомлинський, хлібороби Олександр Гіталов і Леонід Шліфер… Аби всіх назвати, особливо сучасників, не вистачить газетної шпальти.
СИМВОЛІКА
З добром до людей
Герб Кіровоградської області являє собою щит малинового кольору із золотим орлом посередині в обрамленні колосків пшениці зі стрічкою, на якій написано гасло краю: «З добром до людей». Поверх щита розміщується Герб України — тризуб у фігурному литті. Орел на гербі називається скіфським, оскільки саме таке давнє зображення орла було знайдено археологами на території області. Малиновий колір щита символізує козаччину, а золотий орла — багатство землі.
Прапор області — прямокутне полотнище малиново-жовтого кольору із зображенням скіфського орла.
ПРЯМА МОВА
Уряд підтримує наші ініціативи
Сергій ЛАРІН,
голова Кіровоградської обласної державної
адміністрації:
— Кіровоградщина має потужний промисловий і аграрний потенціал, понад 300 родовищ корисних копалин, вигідне географічне розташування у самому центрі держави. Втім, головне наше багатство — талановиті і працьовиті люди.
Свою місію вбачаю у виконанні завдання, яке ставить Президент України Віктор Янукович — повернути владу обличчям до людей. Прагнемо почути кожного — майже рік працює «гаряча лінія», на яку вже надійшло 14 тис. повідомлень, скарг і пропозицій. Звісно, накопичені роками проблеми в один момент не розв’язати, але ми говоримо людям, коли ми їх вирішимо! Для цього напрацювали програму соціально-економічного розвитку області «Центральний регіон-2015», до якої внесено пропозиції понад 20 тис. мешканців Кіровоградщини. А цієї весни громадськості було презентовано десять регіональних ініціатив для покращення життя мешканців області: «Світла Кіровоградщина», «Жива вода», «Затишний двір», «Історія рідного краю», «Молоко Кіровоградщини», «Спеціальна економічна зона Світловодськ», «Спортмайданчики — дітям», «Шкільна парта», «Чиста і зелена Кіровоградщина» і «Зірка пам’яті».
До речі, у рамках останньої за кожним ветераном в області закріплено осіб, які несуть персональну відповідальність за фронтовика — місцевого підприємця, медика, соціального працівника, представника влади та волонтера-школяра. Така п’ятірка не лише знає потреби ветерана, а й реально допомагає їх вирішувати.
Дбаючи про людей похилого віку, не забуваємо і про молодь, якій потрібні якісна освіта, престижна робота, комфортні умови проживання. Великі надії покладаємо на розвиток переробної галузі. Менш як рік тому Президент пообіцяв, що в області буде започатковано високотехнологічну переробку уранових руд, і ми вже за крок до початку такого будівництва. Аби підтримати своїх виробників, започаткували акцію «Купуй кіровоградське!», у рамках якої створюється мережа поширення товарів місцевого виробництва. Крім того, ведемо жорстку боротьбу із чиновницькими зловживаннями при оформленні державних актів на землю, з функціонерами-«патріотами», які гальмують прихід на місцевий ринок інвесторів.
Головне — добитися, щоб люди дійсно стали жити краще. Уряд підтримує наші ініціативи — цього року Кабмін виділив із держбюджету небачену раніше суму на соціально-економічну сферу — 70 млн грн. Це додає оптимізму і впевненості в тому, що всі наші плани здійсняться. Користуючись нагодою, запрошую всіх на День Незалежності до нас на Кіровоградщину, де живуть щирі, гостинні люди, де чудова природа. Ласкаво просимо!
Прадавня таїна Монастирища
РІДНІ ПРОСТОРИ
Природно-заповідний фонд області чекає дослідників і... господарів
За якусь сотню кілометрів на південь від Кіровограда, між селами Ганно-Требинівка і Завтурове Устинівського району розташований дивовижний ландшафтний заказник «Монастирище». Місце унікальне — посеред широкого степу перед очима мандрівника раптом зринають стрімкі схили глибокого каньйону річки Інгул, гранітна скеля, що розділяє русло на дві частини, хаотичне нагромадження величезних кам’яних брил…
Щиро кажучи, завдяки своєму докембрійському кристалічному фундаменту область багата на природні пам’ятки — мальовничі скелі, урвища, таємничі гроти, каньйони і водоспади. Такі заповідні куточки тут трапляються десятками. Особливість Монастирища в іншому — нечисленні дослідники стверджують, що тутешня скеля має… рукотворне походження. Якщо це так, її значення в українській історії можна порівняти хіба що з давньоєгипетськими пірамідами, не менше, бо скеля й справді складається з величезних прямокутних кам’яних блоків і за формою нагадує зрізану піраміду з плоским майданчиком на вершині.
Виникає запитання: хто, коли і за допомогою яких пристосувань вирізав ці брили, пересував їх і складав у такому порядку? Тим паче, що ділянка біля підніжжя скелі завширшки до 100 метрів викладена великим білим камінням, що помітно відрізняється від матеріалу самої піраміди. На деяких з них навіть можна знайти сліди опалубки і відбитки людських підошов. А вгорі на майданчику привертають увагу виразні валуни, що нагадують прадавні скульптури міфічних тварин, так звані менгіри. За цими та багатьма іншими ознаками історики вважають Монастирище не чим іншим, як прадавнім капищем, святилищем щонайменше доби трипільської культури.
Наскільки це відповідає істині, сказати важко — подібних
археологічних пам’яток на території України ще не знаходили, хоча вони
гіпотетично можливі. Отже, предметні дослідження цього унікального місця могли
б зробити велику послугу вітчизняній історичній науці. Мешканці ж навколишніх
сіл і численна приїжджа публіка цим не переймаються, а просто люблять тут
відпочивати, передаючи з вуст у вуста легенди і благоговіння від цих місць,
інтуїтивно відчуваючи чудотворність первісної давнини. За одними переказами, у
скелі сховані козацькі чи татарські скарби, за іншими — ніби у давнину сюди
відправляли за перелюб черниць та незаміжніх дівчат, за ще іншими — тут віками
розташовувалася одна з відомих у міфології Дівич-гір, куди з’їжджалися не
здатні завагітніти жінки. Тут вони під проводом жриць-пророчиць лікувалися травами
і дивовижною енергетикою монастирищенського каміння, яка, знову ж таки,
дивовижним чином відчувається й досі.
На жаль, сьогодні один із наймальовничіших куточків області все ще не може прийняти масовий загал туристів. Правда, розповідають, що місцева райдержадміністрація має план розвитку туристично-рекреаційних зон і маршрутів, але все впирається якщо не в кошти, то в якісь міжвідомчі неузгодження. Мовчать і провідники сільського «зеленого» туризму. Шкода, адже Монастирище варте справді загальнодержавної уваги.
Бізнес розвивається лише у вільній країні»
Голова наглядових рад
акціонерних товариств
«Ельворті
ГРУП» і «Гідросила ГРУП»
Павло ШТУТМАН
Новітня історія кіровоградського ВАТ «Червона зірка» — одного з найстаріших виробників сільгосптехніки не лише в Україні, а й на теренах колишнього Союзу, — не менш цікава за його «донезалежну» славну біографію. Хіба що драматичніша і до певної міри нетипова для сучасних економічних аналітиків.
Років із 15 тому доля цього підприємства тісно переплелася з кількома, як тепер уже зрозуміло, знаковими для нього людьми. Чи навпаки, суть не в цьому. Просто в ті складні часи група молодих інженерів-машинобудівників поставила собі за мету не лише зберегти профільне виробництво, а й перевести його на нові, не бачені досі форми господарювання. Одним із них був мій співрозмовник, теперішній голова наглядових рад акціонерних товариств «Ельворті ГРУП», куди входить «Червона зірка», і «Гідросила ГРУП» Павло ШТУТМАН.
— Павле Леонідовичу, як усе починалося? Адже вас як підприємця теж можна назвати ровесником незалежності?
— У відомому сенсі так. Звичайно, понад 20 років тому я був іншим, бо й часи були іншими. Все починалося з політичної відлиги Горбачова, яка відкрила нові можливості і вселила віру у краще майбутнє держави. Ми ще до того розуміли, що радянська економічна модель не має перспектив — застій не міг забезпечити конкурентоспроможності вітчизняного машинобудування на світовому ринку. І це було принизливо, знаючи наші можливості: озброєння, ракети, космічні технології…
Справжнім шоком для таких, як ми, романтиків став серпневий путч 1991 року. Слава Богу, в Україні тоді обійшлося без прямого протистояння, але наступний «парад суверенітетів» відчутно вдарив по економіці. Політика політикою, але різні валюти, курси митниці зламали механізми взаєморозрахунків, а нові політеліти виявилися нікудишніми господарниками.
Певна річ, криза найвідчутніше зачепила такі виробництва, як «Зірка», де виготовлялася повнокомплектна техніка. Завод фактично зупинився, людей почали звільняти або відправляти у безстрокові відпустки. Наприкінці 1995 року підприємство очолив Олександр Саінсус, якому з однодумцями вдалося титанічними зусиллями вберегти виробництво від повного занепаду.
Ще до того, в 1989 році мене, молодого інженера з «Гідросили», запросили в Центр науково-технічної творчості молоді — тоді чи не єдиний варіант вільного підприємництва. У 1994 році ми створили компанію «Гідрокомплект», яка в 1997-му придбала невеликий — лише 5% — пакет акцій «Червоної зірки» у Фонду держмайна. Так ми стали акціонерами.
— Ви тоді ризикували чи вже мали якісь розрахунки?
— Очевидно, ризик таки був. І ми розуміли, що, придбавши акції, беремо на себе велику відповідальність. Але ми хотіли і знали, що робити. Може й не повністю, але знали. Вчилися на ходу — приміром, тоді мало хто розумівся на маркетингу, тому перші переклади праці Філіпа Котлера «Основи маркетингу» ми зачитували до дірок…
Що треба робити антикризовому менеджеру? Насамперед досконало вивчити ринок. У ті часи так звані «червоні директори» не розуміли, як працювати в нових умовах, сиділи у розпачі по кабінетах і чекали пропозицій. Ми ж вивчали можливі ринки збуту, шукали надійних партнерів, постійно їздили ледь не по всьому СНД і налагоджували контакти. Так починав зростати наш бізнес. Поступово скуповували акції перспективних заводів, які, що називається, лежали.
У себе починали з того, що, хоч і не зразу, позбулися натурального обміну — бартеру, адже без живих грошей економіка недієздатна. А потім взялися і за виробництво. Практично весь прибуток ішов на нове обладнання і освоєння нових технологій, бо за основу було взято курс на випуск техніки світового рівня. Вже на початку 2000-х завод випускав півсотні видів сільгосптехніки: машини для обробітку грунту, різні види сівалок, агрегати для збирання врожаю… Розгорнули широку мережу дилерів з повноваженнями сервісних центрів, причому не лише в Україні, а й у Білорусі, Росії, Казахстані, Молдові, Болгарії, Румунії і Литві.
— «Червона зірка» успішно подолала і відголоски нещодавньої світової фінансової кризи. Наскільки міцним є запас її стійкості в бурхливому морі конкуренції та економічної нестабільності?
— У I кварталі цього року обсяги виробництва зросли порівняно з аналогічним періодом минулого року майже у 2,5 раза. Загальна сума капіталовкладень у виробництво за рахунок власних коштів склала понад 5,7 млн грн. До місцевих бюджетів і соціальних фондів за три місяці перераховано понад 8 млн грн, до держбюджету — майже 2 млн грн. Кількість працівників зросла до 1518 осіб, середня зарплата на початок весни сягнула 2743 грн. Обсяги реалізації продукції склали 1299 одиниць техніки. З них удома було продано 525 машин, у Росії — 560, в інших країнах — 214 агрегатів. Виручка від продажу зросла на 33,6%.
Зовсім недавно на АГРО-2011 стенди з продукцією ВАТ «Червона зірка» вже традиційно користувалися великою популярністю. Цього разу ми представили модернізований посівний комплекс Сиріус 10, пропашну сівалку ВЕГА 8, зернову сівалку СЗ 5.4, дві дворядні дискові борони сімейства ПАЛЛАДА і модульну дискову борону АНТАРЕС 6.4 С. Завдяки високій якості і прийнятній ціні придбати ці машини захотіли чимало відвідувачів. Попит на нашу марку зростає, і це означає, що ми потрібні сільгоспвиробникам, отже, у нас є перспектива.
ДОСЬЄ «УК»
Павло ШТУТМАН. Народився у січні 1962 р. у Кіровограді. За освітою інженер, закінчив Кіровоградський інститут сільськогосподарського машинобудування. Працював на заводі «Гідросила». Нині — успішний бізнесмен, заслужений працівник промисловості України, глава спостережних рад ЗАО «Гідросила ГРУП» і «Ельворті ГРУП», голова організації роботодавців області, депутат обласної ради.
Другий раз — у вищий клас!
СПОРТ. Удруге за свою історію футбольна команда з
Олександрії Кіровоградської обл. здобула путівку у Вищу лігу українського
футболу. Про молоду амбітну олександрійську дружину вперше заговорили у 1994
році, коли «Поліграфтехніці» (так тоді називалася команда) після вдалого сезону
у першій лізі не вистачило буквально очка, аби увійти у вищий футбольний
дивізіон. Свою мету клуб реалізував у чемпіонаті 2000–2001 років. І хоч
новачкам доводилося непросто, два наступні сезони вони зберігали за собою
прописку серед найсильніших українських клубів. Але коли у Вищу лігу пробилася
й кіровоградська «Зірка», олександрійську команду з різних причин зняли з
чемпіонату, а клуб припинив своє існування.
Але треба знати батька-куратора професійного футболу в Олександрії Миколу Лавренка. Вже через рік після цього на футбольній мапі України з’явилася нова команда — ПФК «Олександрія». Кілька років «стажування» у другому і першому дивізіонах — і клуб знову у прем’єр-лізі! Всі сезони, протягом яких ми йшли до перемоги, міцніла клубна інфраструктура і напрацьовувався оптимальний склад гравців, розповідає тренер олександрійців Володимир Шаран. Команда надає перевагу швидкому комбінаційному футболу з акцентом на флангові атаки. Так що цьогорічний новачок серед грандів — далеко не новачок!
СЛОВО — РОВЕСНИКАМ НЕЗАЛЕЖНОСТІ
Ми хочемо бути потрібними суспільству
— Народилася у 1991 році, коли моя країна стала незалежною. Тепер уже знаю, це були непрості часи, але українці тоді отримали надію на краще життя.
На перше свято Незалежності мама вдягла мене, ще зовсім маленьку, у вишиванку і віночок… Усі навколо звертали увагу на україночку в колясці. Пізніше, вдома і в дитсадку я розмовляла лише українською мовою, чим викликала захоплення вихователів і подив друзів. А коли вчилася в школі, стала переможницею обласного конкурсу «Я вірю в майбутнє твоє, Україно!». Патріотичного вірша написала щиро, бо й справді вірила у світлу долю своєї Вітчизни.
Сьогодні нашій державності виповнюється вже два десятиліття, а ми все сподіваємося на кращі часи і живемо надіями. Втішаємо себе думкою, що Батьківщина таки почне використовувати свій потенціал, навчиться не бідніти при родючих землях, що влада разом зі свідомими громадянами буде натхненно працювати на благо українців.
Цього року я отримую диплом зі спеціальності «Видавнича справа та редагування». Доросле, самостійне життя починається з великого запитання — де знайти роботу? У рідному місті працевлаштуватися за фахом дуже складно, майже нереально. Не полишає думка: невже суспільству не потрібні молоді спеціалісти, які готові і хочуть втілити свої знання, енергію та креативне мислення у практику?
Питання актуальне не лише для мене, а й для багатьох моїх
ровесників, частина з яких уже подалися за кордон. Виявляється, там цінують
їхні знання і вміння, вони отримують престижну роботу і заробітну плату, тому й
повертатися додому зовсім не хочуть. Шкода, що ми потрібні скрізь, але не у
власній країні. Проте сподіваюся, що наступні покоління українців матимуть
більше шансів на достойне життя, ніж ми, ровесники незалежності.
Катя МОСКОВЧЕНКО. Народилася 4 січня 1991 р. в м. Світловодську Кіровоградської обл. Після закінчення гімназії стала студенткою факультету філології і журналістики Кіровоградського державного педуніверситету ім. В. Винниченка. Зараз на першому плані у неї навчання, але намагається віднаходити час на творчість, музику та спорт, якими захоплюється з дитинства.
Щоб не «міліли» голованівські ліси
ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ. Уже цього року лісівники ДП «Голованівський лісгосп» посадили 172 гектари молодого лісу. Це майже вдвічі перевищує площі зрубів стиглих лісів минулого року, хвалиться директор лісгоспу Віталій Федоренко.
— Лісовідтворення — одне з найголовніших наших завдань, — каже директор. — Підприємство веде інтенсивну заготівлю деревини, частину якої переробляємо на власній деревообробній дільниці. Приміром, протягом першого півріччя ми переробили понад тисячу кубічних метрів деревини і випустили товарної продукції на суму 550 тис. гривень. Аби не «міліли» наші ліси, надаємо велику увагу розвитку лісорозсадницького і тепличного господарства, використовуємо новітні технології вирощування саджанців.
Окрім цього, в лісгоспі щороку зростають і обсяги вирощеного декоративного посадкового матеріалу із закритою кореневою системою, представленого широким асортиментом самшитів, ялівців та різними видами туй.