Перлина Таврійського краю
ВІЗИТІВКА. Особливістю національного складу населення Херсонщини є його багатонаціональність. Хоч загальна кількість населення не така вже й велика — 1090,8 тис. осіб, але серед них — представники понад 115 національностей та народностей.
Область розташована на півдні України в Причорноморській низині, в степовій зоні, на нижній течії Дніпра. Омивається Чорним і Азовським морями, а також Сивашем (Гнилим морем). На території області протікає 19 річок. Найбільші: Дніпро — завдовжки 178 км, Інгулець — 180 км. Тут міститься найбільше в Європі рукотворне море — Каховське водосховище та рукотворні річки — Північно-Кримський та Каховський канали. Саме вони допомагають врятувати сільське господарство області від найбільшого для селян ворога — літніх посух. Тут вегетативний період становить 200 днів, однак без штучного зрошення отримання високих урожаїв було б неможливим. Тож аграрний сектор Херсонщини підтримує потужна зрошувальна система, яка забезпечує вирощування найсолодших в Україні кавунів і найсмачніших помідорів.
У реєстрі Херсонської області — 30379 суб’єктів господарювання. Найпоширенішими формами є приватні підприємства (27,5%), товариства з обмеженою відповідальністю (17,6%), фермерські господарства (10,5%).
На Херсонщині 79 територій заповідного фонду. Також один з найбільших скарбів Херсонщини — рекреаційні ресурси. Узбережжя двох морів давно стали улюбленим місцем відпочинку для дорослих і дітей, тож не дивно, що до чималої кількості санаторіїв і баз відпочинку, збудованих ще в радянські часи, в роки незалежності додалася велика кількість приватних готелів і пансіонатів.
СИМВОЛІКА
Земля, зігріта сонцем півдня
Герб Херсонщини являє собою геральдичний щит бірюзового кольору з розташованими у ньому колосками пшениці, морським якорем і навігаційним приладом (ще є з’єднання двох морів). Щит увінчує стилізована корона й обрамлюють дві гілки, з’єднані синьо-жовтою стрічкою з написом «Херсонська область».
Прапор складається із трьох горизонтальних смуг: синьої, білої (яка удвічі ширша за інші) і синьої. На білій смузі в древковій частині полотнища розміщено герб Херсонської області. Довжина полотнища прапора вдвічі більша за його ширину. Герб і прапор Херсонської області затверджено 25 жовтня 2001 р. сесією обласної ради.
ПРЯМА МОВА
Ми навчились вирощувати екологічно чисту продукцію
.jpg)
Микола КОСТЯК,
голова Херсонської обласної
державної
адміністрації
— Системне впровадження стратегії економічного та соціально-культурного розвитку Херсонщини до 2015 року вже дає перші наслідки. За 20 років незалежності зібрано найбільший врожай: тільки ранніх зернових — 2 млн 257 тис. тонн, пізніх зернових очікується 350 тисяч тонн, плодово-овочевої продукції очікується понад 1 млн 600 тисяч тонн. Це стало можливим завдяки розробкам науково-дослідних установ регіону, відновленню меліоративних систем із застосуванням крапельного зрошення, запровадженню науково об∂рунтованого сівообігу тощо.
Не менш важливо, що Херсонщина навчилась вирощувати екологічно чисту продукцію! Це відчувають не тільки українці, а й споживачі за межами нашої держави. Для нас важливо не тільки виростити і зібрати, а й зберегти, переробити та вигідно збути продукцію. Тож активно будуємо переробні, холодильні та логістичні комплекси.
Я глибоко переконаний, що невичерпні можливості розвитку полягають у запровадженні високої культури землеробства. Це той шлях, на якому область здобуде економічну стабільність, стане заможним і процвітаючим регіоном. Запорукою успіху став системний управлінський процес, самовіддана праця хліборобів, дотримання ефективних технологій і впровадження новітніх розробок. Такі результати дають змогу нам упевнено дивитися у завтрашній день, забезпечити продовольчу стабільність області та цінову доступність хліба для наших громадян, насамперед найменш соціально захищених.
Для розвитку регіону нагальним є пошук інвесторів, залучення капіталів, створення умов для входження в економіку області великих грошей, за якими стоять робочі місця, податки і зростання загального рівня життя громадян. За останній рік ми провели велику роботу з налагодження ділових відносин з представниками іноземних держав. Укладено низку угод між обласною державною адміністрацією та місцевими адміністраціями 6 регіонів Росії, Гомельською областю Білорусі, Задерським регіоном Хорватії, налагоджені партнерські відносини з Китаєм, Японією, Німеччиною, Францією та іншими країнами. Ми готові розглядати будь-які пропозиції лише за однієї умови: співпраця має приносити користь Херсонській області, її мешканцям і Україні в цілому. Багатьох цікавлять унікальні особливості нашого краю. Зокрема, йдеться про термальні мінеральні джерела у Генічеському районі. Нині ж за дорученням Президента Віктора Януковича на Арабатській стрілці створюється унікальне Міжнародне медичне екологічне містечко. Почав активно приймати туристів новий комплекс сільського зеленого туризму «Зелені хутори Таврії» в Голопристанському районі. Туристичний форум «Розвиток екологічного туризму в країнах Чорноморського басейну», який ми провели в березні цього року на Херсонщині, викликав зацікавленість у багатьох іноземних колег.
Для країни 20 років життя — термін невеликий. Проте, якщо на початку цього періоду лежить точка відліку, яка зафіксувала момент народження нової держави, то 20 років незалежності України — це слушний привід замислитися: що було зроблено результативного, а над чим ще треба попрацювати, аби не було соромно перед нащадками.
«Нам аплодував Париж»
Генеральний директор —
художній керівник Херсонського
академічного музично-
драматичного театру ім. М. Куліша
Олександр КНИГА
Коли Олександра Книгу призначили директором обласного музично-драматичного театру — а це було 22 роки тому — театр переживав далеко не кращі часи. Молодого директора попервах, бувало, навіть запитували: «Невже театр досі не закрили?». Саме це найбільше його зачіпало, і спонукало довести що Херсонський театр може стати одним з кращих. І не лише в Україні, а й у світі. Ця мета, що здавалася тоді практично недосяжною і нереальною, нині вже починає втілюватися в життя.
— Олександре Андрійовичу, останні 5-7 років поспіль майже всі вистави театру йдуть з аншлагом. Як вдалося цього досягти?
— Багато працювали. Я прийшов у театр у той складний період, коли СРСР був на грані розвалу, коли люди не ходили в театр, бо їм було не до цього, а співробітники театру були на межі забастовок. Довелося умовляти, переконувати: давайте не страйкувати, а працювати. І змогли довести всім, що наш театр — один з кращих в Україні. Мабуть, це — одне з найбільших досягнень за 20 років назалежності. Це наш подарунок і самим собі, і глядачу, якому ми зараз готуємо кілька прем’єрних вистав. Одна з них — «Ярослав Мудрий» за твором І. Кочерги, прем’єра якої, приурочена до Дня Незалежності України, відбудеться 25 серпня. Ця п’єса мало йшла на українській сцені. Її намагалися поставити ще до війни, і більше вона не йшла. Ми ж вирішили звернути увагу на таку знакову постать в державотворенні.
До речі, восени будемо святкувати ще один ювілей — діамантовий: 75-річчя театру.
— Театральний фестиваль «Мельпомена Таврії», який щороку набуває популярності, уже став однією з візитівок Херсона. Він починався 13 років тому як всеукраїнський, а нині переріс у міжнародний...
— Так. Слава фестивалю вже сягнула за межі України. Нині до нас їдуть колективи такі відомі і сильні, що афіша і палітра фестивальна збагачуються від року до року. А працівники театру повірили в себе, у те, що ми — самодостатній європейський театр.
До речі, нас теж уже запрошують на фестивалі за кордон. Так, нині їдемо на гастролі в Болгарію. А торік були на гастролях у Парижі. Я не міг тоді бути з трупою у Франції — тут було багато роботи, але коли люди повернулися, у них горіли очі, вони захоплено розповідали про те, як їх приймали, як їм стоячи аплодував Париж… Це було справді досягнення театру в моральному плані. Хоча в матеріальному — ми довго віддавали борги за цю поїздку, але головне — нас там визнали і вже запрошують знову.
— Якою ж мовою ви грали вистави, як вас зрозуміли французи?
— Українською. І нас прекрасно розуміли без перекладу. Актори грали в культурному центрі українського посольства. Серед глядачів було дуже багато французів, вони потім підходили, говорили, що їм усе зрозуміло. А в Театрі Ватто — це великий театр на 700 місць — ми двічі показували музичну програму: через пісню, через танець презентували Україну. Ще давали майстер-клас. І було дуже здорово, коли глядачі, — а серед них були представники різних національностей, з різним кольором шкіри, — вийшли на сцену танцювати і співати. А почувши спів нашої Ружени Рубльової — заслуженої артистки України, — один з власників найстарішого кабаре в Парижі запросив її там заспівати кілька пісень.
— Нині не вся молодь тяжіє до театру. Адже багатьох цікавлять інші розваги — наприклад, нічні клуби, дискотеки тощо. А херсонська молодь, як мені розповідали, охоче ходить на спектаклі. В чому секрет?
— По-перше, і це головне, — молоді тут цікаво. Зараз у театрі працюють три сцени, тож є вибір для глядача з різними уподобаннями. А ще є кафе-театр, де зараз іде п’ять вистав і кілька музичних програм. Там завжди повний аншлаг. Навіть коли театр іде у відпустку, кафе-театр працює.
Також відкрили творчу режисерську лабораторію, а в ній визріла одна хуліганська ідея: зробити виставу «Жаба», у якій поєднати… Пушкіна і Філатова. Вийшло дуже цікаво і надто нестандартно. Молоді дуже сподобалось. Для таких робіт відкрили експериментальну сцену під дахом на 160 місць. Тут зараз іде вже 4 вистави, і на них квитки теж складно дістати. Серед глядачів переважно молодь, тому що там — креативний зал. До нього ведуть глядача майже через увесь театр, він може «підглянути», що робиться за лаштунками, а потім потрапляє у дуже цікаву атмосферу, в яку органічно вписуються вистави.
Запланували таку сцену саме для молоді, тому що в театр прийшло багато молодих, нестандартно мислячих, цікавих режисерів. Це Сергій Павлюк, Влада Білозоренко. Саме вони, можна сказати, привели в театр того глядача, який ще вчора, може, не ходив на спектаклі.
Зараз обговорюємо ще одну цікаву ідею — нічних вистав. От ви говорили про нічні клуби… Нічні вистави — це не альтернатива нічним клубам, це зовсім інший вид відпочинку. Якось до нас приїхав театр з Пермі, і його художній керівник розповів, що в них є опівнічні вистави. Вони сприймаються зовсім по-іншому, ніж удень. Тож і ми восени спробуємо херсонських глядачів таким видом відпочинку зацікавити.
Окрім того, хочемо започаткувати вуличні вистави. Точніше — вистави на пленері. До нас приїздив театр з Мінська з чеховською «Чайкою». Так ось, для цієї вистави в лісі, поблизу озера, побудували сцену… Така атмосфера сприяла тому, що Чехов звучав зовсім по-іншому, ніж у глядацькому залі. Ми теж хочемо там же, на природі, восени зіграти виставу. Впевнений, що й цю ідею молодь сприйме добре.
ДОСЬЄ «УК»
Олександр КНИГА. Свою творчу діяльність розпочав після закінчення Херсонського культурно-освітнього училища, працюючи спочатку керівником театрального колективу, а згодом —директором Будинку культури. З 1989 року, після закінчення Київського державного інституту культури ім. Корнійчука, працює в Херсонському академічному музично-драматичному театрі ім. Куліша на посаді генерального директора — художнього керівника театру. Заслужений діяч мистецтв України.
На тачанці — в заповідний степ
СВЯТИНІ
Асканія-Нова вабить туристів з усього світу
Напевне, споконвічне прагнення пізнати світ, доторкнутися до незвичного, зустрітися віч-на-віч з Природою і вабить до Асканії людину. Саме тут сучасне й минуле, існуючи поряд, нагадують їй про нестримний і таємничий плин Вічності…
Кам'яна баба - на сторожі вічності. Фото з архіву Алли БРУСИЛОВОЇ
…Дядечко Микола дбайливо встеляє сидіння килимком і гостинним жестом запрошує до «кабріолета»:
— Трима-айсь!! Роза, Голубка, пішли! — гукає на коней, і подорож розпочинається. У заповіднику дядечко Микола ходить біля коней, а відколи заходилися прогулювати туристів тачанками, то за сумісництвом сідає за її «кермо».
— Степ вливає здоров’я у душу й тіло, — каже він.
Колеса тонуть у щільній рослинності, котра тут не просто трава, а унікальний зразок єдиного в Європі ковилово-типчакового заповідного степу. На нашому шляху — перше визначне надбання, уцілілий символ половецької цивілізації — загадкова кам’яна баба. В Асканії є й чоловічі скульптури, проте вони — все одно баби.
А ось і перша «перешкода» — дорогу, наче шлагбаум, перетинає… віслюк. Підходить до тачанки, витягує мордочку.
— Хліба чекає, — пояснює дядечко Микола. — Ізюм — це наша степова автоінспекція: доки не підгодується від туристів — не пропустить…
Історія заповідника розпочалася ще у позаминулому столітті. Аби прискорити освоєння необжитих країв, царський уряд запросив на південь імперії іноземців. Придбав шмат степу й німецький герцог Ангальт-Кетенський. І вже через деякий час неподалік села Чаплі виріс хутір, названий Асканією-Новою, від ймення родового маєтку герцога в Німеччині. Поміщик взявся розводити овець та коней. Пізніше його спадкоємці продали хутір іншому німецькому колоністові — панові Фейну. Він невдовзі збагатився на продажу вовни мериносових овець, що мала високий попит на європейському ринку. Поріднившись з іншим поміщиком, Фальцем, видавши за його сина єдину доньку, Фейн висунув умову про злиття прізвищ. Так зародилася династія Фальц-Фейнів — королів вівчарства на півдні імперії.
У сім’ї народився син Фрідріх, котрий і започаткував акліматизацію екзотичних звірів та птахів у степовому краї. Молодий пан багато мандрував світом, скуповуючи під час подорожей різноманітних представників фауни. У 1898 році він вилучив з господарського використання ділянку своїх угідь, аби й створити той заповідний типчаково-ковиловий степ.
І захід сонця тут особливий. Фото з архіву Алли БРУСИЛОВОЇ
На початку ХХ століття Асканія привернула увагу вчених. Тут розпочинають роботи з гібридизації тварин. Після революції 1917 року «Асканія» стає науково-дослідним закладом. Величезної шкоди завдала заповіднику війна. Німці знищили основне стадо тварин, котре так дбайливо плекав їхній пращур-земляк. Загинули дерева ботанічного парку. Усвідомлення державою значення наукової роботи дало змогу невдовзі відродити діяльність заповідника.
Час від часу Асканію відвідують високі гості. Бував тут навіть всесвітньо відомий дослідник природи Джеральд Дарелл. Та, мабуть, найпам’ятніший візит — Едуарда Фальц-Фейна, громадянина Ліхтенштейну, нащадка основоположників заповідника. За радянських часів його приїзд сюди був би проблематичним — імена засновників згадувалися лише в контексті зі словами «експлуататори, гнобителі».
Українська незалежність дала змогу нащадкові відвідати землю, де він народився. «У мене є все, окрім Батьківщини», — доволі пристойною російською говорить Едуард Олександрович. Ностальгія кличе його на землю предків. У перші приїзди заможний барон дав чималі гроші, аби повернути первісний вигляд будинку, де він уперше побачив світ. Нині боротьба за виживання та збереження національної перлини залишається турботою ентузіастів, таких, як директор заповідника Віктор Гавриленко.
Неймовірним міражем серед безмежного степу видається прозора озерна блакить. Водойма стала прихистком для незліченного пташиного братства, котре швидко втямило, що тут — надійна фортеця від усіляких мисливських сезонів.
Вдалині кужелить і здіймається вихор, і з «пилової ванни» зринають могутні статури кафських буйволів. Краще не наближатися! Вкрай агресивна тварина, оцей буйвол. Якось навіть трактора перевернув. Зате напрочуд спокійні довгорогі ватуссі — священна тварина Африки. Граціозні лані полохливо кидаються врозтіч. Плямисті ж олені навпаки, виявляють цікавість до нашого «кабріолета».
Через бінокль, без якого наукові співробітники не виїжджають у степ, спостерігаємо коней Пржевальського. В Асканійському заповіднику — найбільше в світі стадо цих тварин. Уперше в світі, тут, в умовах неволі, у цих коней з’явилися лошата.
Ковилово-типчаковий степ - єдиний в Європі. Фото з архіву Алли БРУСИЛОВОЇ
Загалом, у заповіднику багато чого уперше. Приміром, тут вперше в світі стали доїти антилопу, молоко якої має цілющі властивості. Антилопа Гера дозволяє сфотографувати себе зблизька.
Неабияка гордість учених — страуси. Тут мешкають три їх різновиди: африканський, ему та нанду. Пташенят африканського тут вивели теж уперше в Європі.
…Коли після кількагодинної подорожі предковічним степом, котрого ніколи не торкався плуг, після тривалих блукань тінистими стежками серед старезних, могутніх дерев, автомобіль мчить тебе розбитою степовою дорогою, вертаючи до буденності й шаленості міського гамору, — лише тоді відчуваєш, що таке Асканія-Нова. То — Заповідна Вічність …
СЛОВО — РОВЕСНИКАМ НЕЗАЛЕЖНОСТІ
В українців усе вийде!
— Народилася я з Україною в серці, в один день зі своєю державою. Мама мала народити 25-го, але в мене були свої плани. Тому вже 24 серпня, о 5-й ранку лікарі Великолепетиського пологового будинку не спали, мій вереск усіх підняв на ноги.
Ім ’я мені обрали задовго до цього історичного дня. Тато передав мамі до палати записку «Ну, добре, нехай буде Сашенькою». На що мама відповіла: «Я це вирішила давно!». Справді, впертості моєї матусі можна позаздрити! Це ж треба: обрати ім’я майбутній донечці, ще навчаючись у першому класі! Саме тоді, наприкінці 1970-х, вийшов кінофільм «Москва сльозам не вірить», який захопив і зворушив жіноцтво усього СРСР. І де Сашею звали доньку головної героїні, на яку так хотілося бути схожою чи не кожній радянській дівчині.
Батьки часто повторювали, що я з’явилася на світ в особливий день. Не вважаю себе особливою. Можна довго проводити паралелі між моїм життям та долею нашої країни, та збіги будуть надуманими. Я — не Україна, але я — українка! За двадцять років незалежності вона багато пережила, а я просто подорослішала.
Хочу жити у цій країні, але хочу бачити зміни на краще у
ній! За двадцять років ми утвердилися у своїй незалежності, але не стали
по-справжньому вільними від своїх пасток: «у нас не вийде». Як ровесниця
молодої країни я вірю, що в українців усе вийде! Хоч інколи треба бути
непереборними оптимістами, адже без запалу, впертості та іскринки в очах ми не
будемо собою! Щасливою Україна має бути.
Олександра Німченко. Народилася 24 серпня 1991 року в райцентрі Велика Лепетиха на Херсонщині. Студентка 4-го курсу Інституту філології та журналістики Херсонського державного університету. Здібна до навчання, неперевершена щодо всіляких ініціатив, цікава співрозмовниця і просто класна дівчина — так характеризують Сашу ті, хто її знає.
Подарунок для любителів нічних прогулянок
БІЛЬШЕ СВІТЛА! Міська влада Херсона серйозно перейнялася тим, щоб жителі обласного центру не лише вдень, а й уночі почували себе комфортно на вулицях міста. Покращити якість зовнішнього освітлення — таке завдання поставив міський голова Володимир Сальдо перед комунальним підприємством «Херсонміськсвітло». Нині здійснили поточний ремонт ліхтарів, заміну ламп тощо в центрі міста — на площі Свободи та проспекті Ушакова. Подбали й про околиці: як повідомив директор КП Олександр Ткач, нині демонтували старі світильники та встановили нові по вулиці Лавреньова.
У нічний час в Херсоні автобуси їздитимуть після 22:00
Вочевидь, херсонцям так сподобалось прогулюватися нічними вулицями, що вони звернулися до міськради з проханням подовжити термін роботи громадського транспорту в вечірній час. Тож Володимир Сальдо запропонував запровадити «нічні» автобусні маршрути, що функціонуватимуть після 22:00.