Цього року в Токіо відбудуться чергові Олімпійські і Паралімпійські ігри. Крім підготовки спортивних споруд, у Країні східного сонця мають виготовити комплекти золотих, срібних і бронзових медалей загальною вагою близько 2 тонн. На це зазвичай витрачають 10 кг золота, 1210 кг срібла і 700 кг міді. Другого за ціною металу потрібно найбільше, бо золоті медалі роблять зі срібла, покритого позолотою.
Особливістю цьогорічної Олімпіади в Токіо стане те, що переможців нагороджуватимуть відзнаками, виготовленими із брухту електронних пристроїв: уже не потрібних телефонів, планшетів, системних блоків комп’ютерів тощо.
Для ощадливих і раціональних японців, які щороку із такого мотлоху отримують 145 кг золота, півтори тонни срібла і понад 1,1 тисячі тонн міді, це вже звична і буденна справа, а не якесь ноу-хау. Варто уточнити, що в Японії на переробку йде лише п’ята частина вже не потрібних гаджетів, бо решту морально застарілої техніки, яка ще працює, продають як електронний секонд-хенд у менш розвинені країни Азії з Росією включно.
А в Україні, де користувачі мобільних телефонів, планшетів, ноутбуків і персональних комп’ютерів рік у рік переходять на дедалі сучасніші моделі, електронний мотлох у кращому разі валяється в антресолях і шухлядах, а у гіршому — його викидають разом із твердими побутовими відходами на смітник. Трохи ліпша ситуація зі старими телевізорами, холодильниками, пральними машинами, принтерами, які за символічну плату 10—100 гривень забирають із помешкань підприємливі ділки. Цікаво, ще радянські лампові телевізори коштують дорожче, ніж сучасні моделі.
Знавці пояснюють, що у старій техніці більше дорогоцінних металів і міді, заради яких скуповують електронний мотлох. До речі, за даними Агентства з охорони навколишнього середовища США, «тонна електронних плат містить в 40—800 разів більше золота й у 30—40 разів більше міді, ніж тонна відповідної руди». Отож переробка електронного мотлоху не тільки дає змогу не забруднювати довкілля, а й набагато вигідніша, ніж добування жовтого металу із золотоносної породи.
Про перспективність і дедалі актуальнішу потрібність не утилізації, а саме переробки електронного мотлоху свідчить те, що, за даними ООН, у світі щорічно виходить із вжитку 48 мільйонів тонн різноманітних пристроїв. Для порівняння: приблизна вага знаменитої піраміди Хеопса — лише 4 мільйони тонн. Однак із величезної купи електронного непотребу, що за вагою відповідає 12 пірамідам, нині у світі хоч якось утилізують тільки 6,5 мільйона тонн.
Інтернет підказує: крім скупників старої електроніки, що працюють не відомо як, в Україні є офіційні підприємницькі структури, що офіційно спеціалізуються на прийманні в утиль старих комп’ютерів і пристроїв. Однак головні клієнти цих структур — бюджетні установи, зобов’язані отримати документи, що підтверджують здачу на утилізацію списаної техніки.
А звичайним громадянам тут пропонують за доставлений до пункту приймання ноутбук 20 гривень, системний блок комп’ютера — 40, монітор — 10, мобільний телефон — 5 гривень. Зайве пояснювати, що ніхто не стане марнувати набагато більшу суму грошей на проїзд, не кажучи вже про втрачений власний час, заради п’яти гривень за вже не потрібний мобільник.
До речі, екологи підрахували, що виробництво найпростішого мобільного телефону супроводжується утворенням 73 кг відходів. Більшість із них високотоксична, адже добування золота і міді з руди — вкрай шкідливий для довкілля процес.
У такій ситуації дикістю видається те, що добуті з такими затратами метали здебільшого потрапляють на смітник. Зупинити цю вакханалію безгосподарності та нищення довкілля мають не заклики, а суто прагматичні заходи. Чому, наприклад, не зобов’язати фірми, які реалізують електронні пристрої, приймати в разі купівлі клієнтом нового телефона чи планшета вже не потрібну користувачеві техніку за прийнятною ціною, як відпрацьовані автомобільні акумулятори, що їх раніше викидали на смітники? Адже добуті з електронного мотлоху золото, срібло і мідь, на які вже нині полюють підпільні перекупники, аж ніяк не будуть зайвими для України.